ФКАНТЄКСТЄ 19-28 ЛИПНЯ 2008

Варфоломіївський день настає тоді, коли кількість патріархів і єпископів на квадратний кілометр явно перевищує кількість вірних, які регулярно відвідують церкви щонеділі, наприклад, у м. Алчевськ Луганської області. 1020 років тому Русь кричала слідом за Перуном, який поверженим дубовим бовваном повільно перевертався у хвилях Дніпра, - «Видибай, боже!» - «Виринай, боже!». Через тисячоліття слід було б Русі знов так само закричати. Тільки тепер не потопає у хвилях Дніпрових дубовий божок, а тоне у своїх власних негараздах, захланності та злобі великий народ, який хрестився водою з Дніпра, а впустити до серця Слова Істини так і не спромігся. Якось воно все нема часу помолитись за роздумами про те, де чия канонічна територія…

1020 річницю свого Хрещення Україна оригінально відзначила візантійським змаганням між двома Патріархами, вся паства яких, могла б поміститися на Майдані Незалежності, якщо б вона хотіла туди прийти. Мільйони практикуючих християн західної і центральної України якось не помітили цього свята. Уніатські єретики і православні розкольники, які читають Євангеліє українською, очевидно, чужі на цьому святі життя. А як ви хотіли? «В рядах не состоял» а все туди ж – до Раю. Як може бути віруючою людина, яка не вірила в комунізм? А як можна вважати священників, які не проходили інструктаж в ідеологічних відділах КПРС канонічними? Вони ненадійні товаріщі, ох ненадійні…

У процесі святкування та підготовки до нього, чудотворні біг-борди з зображеннями Віктора і Варфоломія та нерукотворно зфотошоплені сіті-лайти з фото громадянина РФ Рідігера мали ввести мене, обивателя, у стан благої причетності, а вводили, натомість, у спокусу. Я, грішник нерозкаяний, наприклад, маю спокусу запитати: а не можна там було Володимира Великого намалювати? А княгиню Ольгу? Все-таки святі рівноапостольні, які до Хрещення тої самої Руси мали трохи більше стосунку ніж Президент України, Патріарх Константинопольський та Патріарх Московський. Якось воно мені муляє – для чого там Президент? Здається, за Конституцією, держава у нас від Церкви відділена. Але з другої сторони – якщо Конституцію виконувати то до чого ж ми прийдемо? Це ж анархія буде! Чого доброго ще додумаються бізнес від держави відділити! Ух ти, Господи, страсті які! Нє! Нафіг-нафіг! Осіню себе знаменієм канонічним, ставши до Москви передом, до Риму задом – ізиді, Сатано, лібералістіческая!

Але Сатана не дрімає і нашіптує нашим владикам різні капості. Сказав Віктор Андрійович на своїй прес-конференції про ціни на газ. Суть наступна: переживав Віктор Андрійович, як має пояснити Володимир Володимирович своїй нації чому росіяни платять за газ менше, як українці? Вікторе Андрійовичу, ви за росіян не переживайте. Їм Путін пояснить, шо «так нада для Родіни» і Болівар попре вперед, як Електронік. А от вам пояснити своїй нації лібералізацію цін на газ таки складно буде, вірю я. Казали ви, пане Президенте, що ніяким урядом нічого не робилося для того (крім уряду Єханурова), щоб пояснити громадянам необхідність лібералізації тих цін. А я щось не пам’ятаю і уряду Єханурова у цій невдячній справі. Ні, ні. Казали, звичайно, що на газ необхідно підвищувати ціни але ж казали також і про енергозберігаючі заходи. І про державні програми і про пільгові кредити і про… та багато про що казали! І що? Де воно все? Замість того, щоб реально простимулювати населення до масового встановлення економного автономного опалення, уряд незабутнього Віктора Федоровича наглухо заборонив від’єднання громадян від централізованих котелень. А великі котельні палять «дешевий» газок за страшними тарифами і гріють світ Божий, а заодно ледь-ледь підігрівають змерзлі ноги потенційних міліонерів у їх хрущобах вартістю монакських вілл...

Прекрасно! Просто чудово! Потворного комунального монстра ніхто навіть не хоче якимось чином реформувати. А навіщо? Дай волю тому бидлу, що тулиться по квартирах і воно ломанеться ставити поголовно «автономки» і лічильники газові. І як тоді списати на втрати лишніх пару мільйонів кубів? Тоді нація буде гріти свої хати, а зараз нація нюхає одорант зі свистячих у білий світ трубопроводів та вирощує серед снігу зелену травичку над місцем пролягання теплотрас… Вигідно! Хто може порахувати втрати, яких зазнає наше Теплокомуненерго? А хто може однозначно порахувати кількість газу, яку необхідно для все того ж монстра? Клас! Не словом а ділом, доводить Віктор Андрійович та всі наші уряди те, що їм глибоко в носі потреби «маленьких українців». Їм соромно перед Путіним за те, що росіяни, які видобувають газ платять за нього більше, як ми. А не соромно вам, шановні, що пусті балачки про енергозберігання та енергетичну незалежність так і залишаються – з вашої волі! – просто балачками? Не соромно. Вони за Расєю радєтєлі, а Україна – вона сама собі раду дасть. Та тільки ж не заважали б!

Узагалі, спостерігаючи за подіями в українському політикумі, ловиш себе на думці, що цікавіше не стає, а стає тільки смішніше. Бідолашного Геннадія Адольфовича Кернеса намагались знову взяти за гепу наші доблесні міліціонери. Чого вони його катали до Києва і назад я не зовсім зрозумів, здається, просто поговорити. Про «скориє помащі», напевно. Вийшло, як завжди у наших правоохоронців «по-дебільному» (все-таки, напевно, треба лапки інакше розставити – «правоохоронців» і по-дебільному), але що поробиш? Адольфович наче невловимий Джо – нікому не потрібний. По-моєму, навіть Луценкові він не потрібний, бо інакше – правильно і з дотриманням всіх процесуальних норм взяти Гепу за фіолетове боа можна було б уже давно. Але для чого його садити? Він потрібен на волі, в Харкові, щоб черговою вовтузнею бадьоро імітувати бурхливу боротьбу з корупцією і злочинністю.

Імітація! Нарешті я знайшов потрібне слово для опису процесів, що проходять в державі. Після імітації любові, хрестоматійні українські куми Віктор Потерпілець і Давид Витязь-шкура демонстративно імітують ненависть. Діє один тільки Віктор Іванович Балога, який працює Медведчуком у Віктора Андрійовича Ющенка, який намагається влаштуватися Кучмою. Вустами Карасьова, який працює Погребинським у єдиного центрового менеджера Банкової, Віктор Іванович пропонує Жванії своєрідну мирову угоду: поїхати собі кудись на пару років від гріха подалі (в Москву – ідеальний варіант), а вся справа про отруєння сама собою затихне, як то і буває з усіма справами в Україні, фігуранти яких спокійнісінько живуть в Москві. От поїхав туди Сацюк – і все. Питань до нього вже нема ніяких.

Зате, питання є до журналістів. Бо дуже вже вони славолюбні. Тільки щось взнав – тут же і вибовкав. Будь людиною – бери приклад з Сацюка. Хороший чоловік! Як тільки взнав, що його призначили цапом-відбувайлом – тактовно поїхав до Москви, щоб випадково, лишнього не наговорити. Оце по-нашому. А ляпати лишнього – будь готовий дати пояснення прокуратурі. І будь готовий до того, що твою справу оформлять не так як Кернесову, а цілком нормально з прозорою перспективою, в якій силуети Кремля будуть виглядати рідними і близькими, як ніколи, бо аромати близької параші явно не віддають солодким димом Вітчизни…

Під кінець тижня, наче втомившись від пилюки здійнятої мишачим тупотом пігмеїв у спекотнім мареві літа з неба так щедро линуло, що виникла потреба зібрати Верховну Раду. Масштаби природного лиха на заході України можна оцінити навіть не моторошними кадрами затоплених будинків, а бадьорою ходою президента у закачаних штанях по вулицях маленьких українських венецій та фірмовим співчутливим киванням прем’єрки. Тепер залишається скорбно прослідкувати як виконаються їх доручення та розпорядження, накази та побажання щодо ліквідації наслідків стихії та скрушно прикинути скільки і в чиїх кишенях з виділених коштів осяде. Але ніж про це думати треба ще дочекатись чи збереться на заклик прем’єрки Верховна Рада, яка мала б дати дозвіл кабміну на використання додаткових коштів.

А Ярослав Сухий з Партії не постраждалих Регіонів уже бадьоро заявив, що кошти в бюджеті для подолання наслідків повені є, а збирати депутатів і так нікуди, бо в сесійному залі роблять ремонт і ремонтують систему Рада. Очевидно, що працювати в таких умовах депутати не можуть, бо голосувати руками доцільно тільки тоді, коли міняти Конституцію або призначати прем’єра. Отже, нічого депутатів відривати від важливих справ і спілкування з виборцями на Мальдівському, Сейшельському та Майоркському виборчих округах. Львівщині, Франківщині, Закарпаттю, Чернівецькій та Вінницькій областям приділять увагу але виборів наразі не видно, тому сьогодні робота має бути зосереджена на Копакабанщині та Карибщині – вони також потребують коштів українського бюджету. Навіть більше ніж сама Україна.

В Україні ж можна заплатити за зруйновану повінню хату 3 тисячі гривень селянинові і він буде дякувати до скону за таку милість, а за бунгало на Мальдівах такі гроші не даш, бо за це і в морду можуть в’їхати. Мальдівський виборець він вибагливий…

ДУРДОМ-ДАЙДЖЕСТ №3

ПОЛІТИКА

17 липня під час візиту Володимира Литвина по селах Вінничини стало зрозуміло, що Володимиру Литвину потрібна корова і комбайн. А сам Литвин потрібен Порошенку.

На Говерлу піднялися разом з Президентом України представники місцевих адміністрацій усіх регіонів України. Цей символічний похід здійснено представниками влади, як вираження волі народу, який послав владу так далеко, як міг.

Громадянин Російської Федерації Володимир Сацюк, який був заступником голови СБУ не може точно визначити громадянин якої держави очолює СБУ на даний момент. Як відомо, згідно зі стратегією багатовекторної дипломатії, спецслужби України очолюють за принципом рівноправної ротації громадяни різних країн. На даний момент, правдоподібно, головою СБУ є працівник ЦРУ, а його заступником – громадянин Росії або Ізраїлю. Розглядається можливість працевлаштування на посаду одного з заступників Голови СБУ представника румунської розвідки.

Створено новий секретний підрозділ української армії – Окремий Керченсько-Київський дистриб’юторський батальйон. До числа бойових завдань формування входить остаточний розпродаж бойової техніки та земельних ділянок, які належать ЗСУ.

З вересня депутати будуть ідентифікуватися за відбитками пальців. Опозиція побоюється, що тепер рішення будуть пальцем роблені.

ЕКОНОМІКА

Ціни на хліб у Києві досягли середньодержавного рівня. У зв’язку з цим, неімущим киянам будуть доплачувати в середньому по 15 гривень на місяць на придбання хліба. Багатим жителям провінції такі доплати не потрібні.

Інфляцію та загальне подорожчання продуктів харчування уряду ефективно вдається зупинити шляхом ревальвації гривні та зменшенням ваги продуктів.

СПОРТ

ФК Львів розбив Шахтар з рахунком 2:0. Ринат Ахметов розбив посуду загальною вартістю 2 000 000 доларів США об голови гравців загальною вартістю 100 000 000 доларів.

ПРИВАТНІ ОГОЛОШЕННЯ

Бажаючим взяти участь в турпоході на Говерлу записатись у Ющенка В.А. Небажаючим – у Балоги В.І.

Сталася прикра помилка! Коли, після матчу у Львові, Ринат Ахметов сказав: "Купіть мені цей Львів!", виявилось, що він мав на увазі тільки одноіменний футбольний клуб. Меру Львова доведеться повернути аванс менеджменту "Шахтаря".

ПРО ЛОПАТИ, БАЛОГУ І ТРОШКИ ПРО НАФТОГАЗ

Ось новина: Президент України Віктор Андрійович Ющенко викопав траншею глибиною 1 метр і довжиною 25 метрів… А що йому ще робити, Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенко?... Але зараз не про це. (Про це пізніше)

Дорога і рідна українському оку панорама (Троїцький перед Олімпійським) надихає нас на нові досягнення! От уже місяць, як з іншої сторони головного стадіону Євро-2012 побудовано каркас 12-поверхового будиночка. І, здавалося б, в цій країні дивуватися вже нічому, але ж ні! Вони стараються для тебе!

Візьмемо за приклад пересічного європейця, для якого зараз наша влада намагається зробити більше, ніж для свого народу. Виберемо цим європейцем Мішу Платіні, який в здоровому глузді поїхав з Євросоюзу до України. Перше, що впадає в уже треноване на «сікти фішку» око – це риторичне питання Міши до нашого Суркіса: «Це якась комедія, чи що?» І гірка чоловіча сльоза омила мою щоку. Але переповнила гордість за співвітчизників.

Був собі такий примазаний у президентських колах бізнесмен, якому постійно створювалась державна допомога у веденні бізнесу (дотації, позбавлення від податків) – чи то від знайомства з Секретаріатом та київською мерією, але ні! – то від великих страждань маленьких підприємців – йому були створені всі умови для того, щоби мученик українського законодавства побудував-таки торгівельний центр перед стадіоном. Усім було відомо, що це є порушення усіх норм, і рано чи пізно, а таки доведеться зносити отой шедевр архітектури. Але наш герой не з слабких – вирішив-таки попитати щастя у Києві. Побудували. Хух! І тут до нас прийшла гнила Європа.
Вони ж не розуміють, що це у задрипаних Європах та недорозвинених Америках неможна порушувати норми закону. Україна – це країна рівних можливостей, і ця думка кріпчає в наших мізках з кожним днем! Тепер всяка там Європа буде вказувати бідному Новінському, що і де будувати? Кошмар!

Але свої своїх не кидають. Після приїзду Мішки з Італії до Троїцького підвезли бойову техніку, як на парад до Дня Перемоги. Хотіли ще ядерну зброю підвести (попугати це ненависне НАТО), але вчасно згадали, що у нас її нема, окрім тіки тих олігархів, яких ми час від часу запускаємо в світ, щоб вони і там трохи хапанули. І от, коли вже головний футболяка світу був перед стадіоном, торгівельний центр почали поступово зносити. Відрізали шматочок бетону (прорабу на дачу замість бордюри), та й на тому і закінчили. А шо такоє? Ми страітєлі чєсниє. Работаєм па распісанію… Понеділок – відпочиваємо після вихідних, вівторок – готуємось до робочого дня, середа – працюємо, четвер – відпочиваємо після робочого дня, п’ятниця – готуємось до вихідних, субота та неділя – вихідний. Нє, а шо такоє? Довго ми так ще по середам пахати будемо?!!

Отож, дявлячись на всю цю картину маслом, Віктор Андрійович Ющенко взяв підготовку до Євро-2012 під свій власний контроль… Це і турбує. В рамках розпочатого дерибану під патронатом Президента україни був виданий наказ прем’єр-міністру (чи пак прем’єрці) особисто прослідкувати за знесенням цього об’єкту. Зрозуміло, Юліє Володимирівно? Підстилочку, подушечку, сухпайок – і бігом на стадіон слідкувати за знесенням. Але, Вікторе Андрійовичу, хто ж вас тоді в аеропортах зустрічати-проводжати буде? Заблукаєте, не дай Бог… Хоча ні, дай Бог, дай Бог…

А Юлія Володимирівна (от капосна баба!) таки поїхала виконувати свій громадянський борг. А отже під її зрячим оком почали демонтаж Троїцького. І де там наш герой? (Ледве не сказав «бідний») Де Новінський? Ну дали мужику 400 лимонів американських купонів та шматочок ліса у дофігагектарів у подарунок. Але ж Тройцький рушать! Ах ти ж коса безмандатная! От якби ще й Троїцький Новінському залишити… Не було на світі щастя, та нещастя допомогло… Поки рушили Троїцький, за годину виявилося, що за Олімпійським виросла ще одна будівля. Як гриб. Така у нас в Україні земля плодовита: не встигнеш обернутися, бач – будинок стоїть! А власник його сам прийшов до прокуратури і попросив доблесних міліціонерів, щоб ті почали його виганяти. Щоб ще за моральну шкоду компенсація у вигляді дачки в Кончі-Заспі… Ну, залишимо наших свідомих, а тому й підприємливих громадян. Як то кажуть – в світі ще багато цікавого.

А тепер вся увага на Кабмін. Точніше, на його діячів. Отже Олег Дубина заявив про приватизацію НАК Нафтогазу. За чим послідував коментар Тимошенко, де вона нічого не знає. Але обмовилась, що у такому випадку Нафтогаз чекає диверсифікація (Вікторе Федоровичу, не затримуйтесь на цому слові, потім у словарику подивитесь). Тобто вони серйозно намилились продавати НАК. Може ще й газотранспортну систему підхопите? Ото дивлюсь я на цю проукраїнську владу і боюсь навіть подумати, якою ж має бути антиукраїнська? Адже зрозуміло, що продати Нафтогаз можна лише у випадку стагнації (Вікторе Федоровичу, це слово теж випишіть у блокнотик – потім подивитесь) всього комплексу. А може вона вже йде?... Стіни… Мої білі у сердечко стіни… О! Приватне оголошення: «Міняю Євро-2012 на президентство-2009»!

Але ви гляньте на Юлю. Люди вже не читають політичної преси – рвотні рефлекси та таке інше беруть своє. Але вона і тут знайшла засіб поселитися людям у мозок: «Юлія Тимошенко дала добро на знесення Троїцького…» «Юлія Тимошенко запланувала футбольний матч між урядами України та Польщі…» «Юлія Тимошенко гарантує, що Євро пройде в Україні…» Я аплодую цій жінці! Вона полізла в те єдине, що дивляться люди окрім політики (якщо не зважати на збочено-кримінально-порнографічно-маразматичні вирізки, які звуться новинами). Браво!

А поки наші депутати виїхали за кордон, що їх тепер не долікуєшся (благо, хоч на Канарах зібрався кворум з 450 депутатів), наша податкова почала рахувати гроші нашіх громадян. І знайте: якщо у вас є 10 мільйонів доларів, то ви або Софія Ротару, або футболіст… всього ж таких у нас 360 чоловік. На всю країну. І певна річ, депутатів там немає. Бо вони ж слуги народу, усього лише слуги. А їх нащо рахувати? Їх Юлія Володимирівна вирішила з відпустки відізвати. От людина, а? Ну весь кайф візьме та обламає нашим бідним слугам! Чи це вони їй сувенирчик повинні привезти з-за кордону? У вигляді голови Фірташа? Простіше було б без них, все-таки працювати. А так знову «ці казли будут мішать нам работать» (Вікторе Федоровичу, ну хоч цей вираз вам знайомий?). Хоча, я вірю, що Президент знову візьме все під свій контроль. У нього тепер лопати є! Угу, не встиг він заявити, що закляті союзники по коаліції обікрали бюджет на три лопати, як почесний сторож Секретаріату Дмитро Пердюк під матюки чесного народу приніс лопати Президенту. Ну, копай з миром, пане Президенте. Нехай земля тобі буде пухом, лопата мечем, а Балога сантехніком.

ФКАНТЄКСТЄ 12-18 ЛИПНЯ 2008

Отже, Партія Інтеграції Закарпаття–Донецька «Єдиний Центр» провела врешті-решт свій вікопомний з’їзд. Я вам скажу, шо головне зробити так, як люди роблять, але ліпше! Так, аби по-богатому. По-панськи. Бо, ото, як згадаєш всі попередні з’їзди подібних партій, які намагались угніздитися по центрах на чиновних головах, то все якось так блідо та нещасно. Сцена, рампа, ззаду хор сорокарічних тіток у віночках, що символізують дівочу цноту, зверху – здорова контурна карта України симетрично розділена на синю північ і жовтий південь, посередині – політбюро, спереду трибуна – тому що лідер, перед нею суфлер – тому що розумний. Але сучасна динамічна партія, яка, ще навіть не виробивши печатки, уже мала депутатів в парламенті більше ніж деякі політичні лузери з партійною історією аж від 1990-го року, має зробити все для того, щоб її запам’ятали надовго, хоча б оформленням залу.
З елементами абсурду.
А пісня наша гарна й нова, починаймо її знову. «Злагода», НДП, СДПУ(о), врешті – решт, «За Єдину Україну» - всі ці мега – гіга – супер – пупер політпроекти грізно поставали у стінах палацу «Україна», щоб зібрати у своїх рядах те, що спливає з глибин нашого суспільства. Наче гігантським сачком згрібали докупи, плаваючу по поверхні народній еліту, творці тих незабутніх партій. З тупотом неймовірним і тихою сапою, від Чопу аж по Фіолент, ламалися у широко відчинені двері партійних ковчегів цілі трудові колективи бюджетних установ та органів місцевого самоврядування. Ех, де ж ви, всі мега-партії? Інтегруєтесь? По центру? Ну, Боже помагай! Як гарно знати те, що стабільність, закладена Леонідом Даниловичем, попри позірні бурі над Печерськими пагорбами нікуди не поділась. Створена нова партія влади. Так само як колись, з тією ж мотивацією та ідеєю – втриматись! Ще хоч один строк, а там – хоч трава не рости. «За ЄдУ» боролись – тепер Єда в Центрі. Стабільність не спинити. Виходьте з блуду, помаранчеві!
Аби, не доведи Господи, далі ніхто не зблудив, при побудові партії нового зразка вирішили врахувати прорахунки минулого партійного крупноблочного будівництва і не підбирати кадри по всіляких помийницях та смітниках. Кадри позбирали солідні, з депутатським родоводом і мандатом, обтяжених високою довірою місцевих громад. А голову партії так взагалі, таке враження, вчора з гори зняли. В костюм одягли і в суфлер заінсталювали, а говорити так і не навчили:
«– Скільки коштувало проведення з'їзду? – не вгамовувалися журналісти.
– Я вже відповів на це питання, – відрізав Кріль.
– Ні, ви не відповіли! – продовжувала наполягати преса.
– Я вже відповів, що я не бухгалтер, а політик!
– Трансляція вашого з'їзду по УТ–1: це адміністративний ресурс чи це такий великий двогодинний рекламний ролик?
– За все це було заплачено! – заявив Кріль.
– А ви можете в понеділок надати громадськості платіжку? – поцікавилися журналісти.
– Можемо–можемо! Давайте і ви свій рахунок, ми і вам заплатимо. Я знаю, що інші політики вам платять» Українська правда.
Ух ти, як круто «відбрив» пресу один з політичних лідерів України! Він не кріль. Він - вепр Карпатський! Бо кролячі вуха можна заховати під перукарську укладку, а рило – воно з-під пудри вилізає. Його могутній інтелект з черепа витискає.
Старт молодої партії з таких заяв пресі її лідера у гнилих Америках та Європах одразу був би й похороном. А у нас така поведінка політика щодо журналіста є нормою. І щось я не чую, щоб хтось з журналістів обурився ТОНОМ політика. Так їм, мордам! Наняті кілери ще мають відчути всю справедливість єдиного для них закону!
От один вже відчуває. Лещенко. Він, хоча й не Пушкін, але явно дописався. Його взяли за бари працівники найдіяльнішої у світі прокуратури. За що? Та так. Поговорити. А що добровільно не йшов, як повістку отримав, в суботу – так це його характеризує з неблагонадійної сторони. Бо наша прокуратура в суботу, може й працює. Вона в суботу тільки до Каліновського сама б не пішла – навіщо людині шабат перебивати? А Лещенко – невелика цяця. Мав би з’явитись. У нього заслуг перед Батьківщиною ніяких нема. Пішоходів на БМВ не збивав. Навіть БМВ не має! От як може така людина так нахабно себе вести? Сказали йому прийти в прокуратуру – бігом треба! Ти ж, Сірожа, не Кернес, щоб ми тебе попереджали про те, що прийдемо! Ти ж не Сацюк, колишній заступник голови СБУ з російським паспортом(!), який так багато знає про отруєння Ющенка, що повістку на його допит треба виписати тільки тоді, коли остаточно переконаєшся, що він в Москві. Ти, Сірожа, даже, не Лєрмонтов, но сільно ти ріскуєш, Сірожа, досвистіться, с такім наплюватєльскім отношенієм до своїх обов’язків гражданіна. Гдє, кажеш, работаєш? Угу. Знаю я вашу «Правду». Там у вас нєсколько лєт назад хтось, вроді, голову потіряв? Да? Угу. Знаю, канєшна. Но ти не бійсь, Сірожа, зара голову ніхто не тіряє. Зара за 17 гривень тебе цілого можуть спакувати. В камплєктє з усіма членами тіла. Бардак, Сірожа, у нас сільний. Правила дорожного двіженія – ніхто не соблюдає. А суд у нас, Сірожа, гуманний. Но, тебе це не стосується. Так шо, підпишеш про «нєразглашеніє»? Нє? Ну, Пушкін дописався, Лермонтов доп.здівся, а ти, Сірожа, щитай до.бався. Нада, Сірожа, знать: у кого брать, а кому давать… Ох, бля, шо ж я про наше, прокурорське… Я ж інтерв’ю імєл на увазі, канєшно…
Чи то розгул законності, чи то літня спека нагріла в тім’ячко але наших політиків цього тижня невтримно рвало, наче Штірліца на Батьківщину, на відвертість і нові відкриття. Першою була Юля Володимирівна. Акурат перед насиченням народу невидимими курами по 13,50 за кілограм, вона відкрила секрет політичного виживання. Виявляється, в українській політиці можна вижити тільки Іхтіандру, серед предків якого є одна рибка , яка Кощію Безсмертному (не Роману Петровичу!) може дати фору:
«…история суперрыбы в изложении Тимошенко с каждой секундой становилась все более фантастической. – Когда ее бросили в аквариум, она его прогрызла, выпрыгнула, прошла по полу, спрыгнула с третьего этажа, нырнула в пруд и стала в нем жить. А когда ее хотели отравить мышьяком, сдохло все, кроме этой рыбки!” УНІАН
Рибка прогризла акваріум, пішла по підлозі, махнула з третього поверху, пірнула в озеро… Це Термінатор, Юля Володимирівна! Або щось дуже якісне замість глюконату кальцію. Якийсь глюконат. Але точно не кальцію. Хоча, в принципі, мені здається, що Юля Володимирівна в образі рибки розказувала про Валентину Петрівну Семенюк. Цю не можна вигнати з акваріуму ні в яке озеро. А якщо їй підкинути ртуті у приміщення ФДМ, то здохне все навколо, а Валентина Петрівна, всього-навсього, здогадається забрати «Криворіжсталь» від її власника. Але ж у Валентини Петрівни мозок не риб’ячий – вона знає, що мудрого цуцика можна продавати щонеділі – все одно за два дні додому вернеться. Нехай і за низьку ціну – зате він багатьом послужить і багато раз заробить.
А от Віктор Федорович, він глюконати не п’є. Він все більше молитвою. Невідомо, що курилося у кадильниці духовного отця Януковича – старця Зосими, але у Віктора Федоровича про ті часи спогади такі, що мурашки пробирають. Одна тільки констатація старцем факту «будеш ти главний» з наступним загробним попередженням, змушують повірити в те, що старець в кадильницях курив не зовсім ладан…
Серед позитивів, які безумовно, у нас трапляються, цього тижня була радісна заява Арсенія Яценюка, що робочі місця депутатів Верховної Ради обладнають спеціальними пристроями, які дозволять голосувати тільки особисто. За відбитком пальця. Ух! Я вже бачу, як голови фракцій ходитимуть по парламенту зі зв’язками відрубаних пальців! Українська якудза. Краще б їм зробили кнопки, які б реагували на відбиток язика. Тоді в парламенті залишились би два здатні розмовляти – Доній і Гриценко – вони свої картки для голосування нікому не віддають. Проте, думаю, що наші депутати й тут щось придумають. Принаймні Ахметов на засідання ходити не збирається - тому що заслужений.
Ну, а працювати державним чиновникам ніколи не пізно і не рано. Це доводить цьогорічний традиційний похід на Говерлу президента України. Взагалі-то, чим далі в ліс – тим товщі партизани. Якщо в минулі роки це було більше приватною ініціативою Ющенка, з купкою фанатів гір та примазаних, то цього року похід на Говерлу є важливим державним заходом. Глибокий сакральний зміст цієї акції не доступний моєму розумінню. Голови обл– і райдержадміністрацій, міст, містечок у робочий день не мають чим зайнятись? Все переробили? Як до прем’єр-міністра іти – то вони заняті і їм пусті розмови вести ніколи. Як в гори – так вільні. А за чиї гроші банкет, тобто, похід? За платників податків? Для чого перти на гору стільки начальства? Який у тому зміст? Консолідація нації? Угу. От вони там, особливо, якщо дощ буде, і сконсолідуються. Навколо тієї думки, що за дивацтва одного дивака мав би все-таки відповідати тільки саме той…м-м-м… дивак, а не стільки людей. Але навколо думки–то вони сконсолідуються, тільки чи виявиться хоч хтось, хто візьме на себе сміливість сказати «ні» на відвертий маразм?
А, втім, про що я питаю? Хіба я вмію ставити запитання? От, Мішель Платіні запитав у Суркіса, - «Це якась комедія, чи що?» Глибиною питання головний європейський футболяка зачепив не тільки показушне ламання «Троїцького». Таке враження, що Мішель від нас не виїжджав і цілий тиждень дивився українські новини… Комедія питаєте? Ні, Мішель! Фарс.
Таки Америка відстала країна! Партійні з’їзди якихось республіканців чи демократів – жалюгідно-дешеві заходи з якимись екзальтованими статистами та паперовими транспарантами. Ні тобі екрана через всю стіну, ні тобі добірної публіки, ні «Терції» на розігріві. А тут! Тут просто шоу високої проби! Зрештою, фінансовий потенціал Партії Інтеграції Закарпаття–Донецька «Єдиний Центр» ще не повністю розкрився: була така думка в хлопців запустити виконувати перед початком з’їзду Пола Макартні з символічною піснею про бджоли, щоб зробити приємне одному чоловікові… Як? Ви не знаєте знамениту пісню про бджоли?! «Летит бі, летит бі»? Що у вільному закарпатському перекладі означає «Летит пчола смугастая, за нею – ше одна, як файно, коли є бабло! Погано, як нема…»?! Знаєте? Просто перекладу не знали? Запишіть собі! Цей переклад – квінтесенція ідеології ПІЗД «ЄЦ». Могло б бути партійним гімном. Ой! Не ставте так наголос у слові «гімном», як ви зробили! Останнє речення не про членів партії, а про пісню!

ДУРДОМ-ДАЙДЖЕСТ №2

Політика

Президент України призначив послом до Туркменістану О.Івченка. Таким чином В.Ющенку вдалось послати накуй одночасно Івченка і туркменів. Вражаюча ефективність при найменших витратах!

Юлія Тимошенко готова співати і танцювати для того, щоб Партія Регіонів підтримала внесення змін до бюджету України на 2008 рік. Іншим способом заробити стільки грошей в бюджет, щоб врахувати всі побажання президента та опозиції не можливо.

Верховна Рада не відправила у відставку уряд Тимошенко. Не голосували за відставку комуністи та блок Литвина. Таким чином, стало наочно ясно, що у взаєморозрахунках між фракціями Ради має значення не тільки ціна одного депутата, а й передоплата.

Успішний курортний сезон у Криму ознаменувався черговим заходом «Русской общины Крыма» по недопущенню встановленню українським флотом таблички на Графській пристані м. Севастополь. Для забезпечення подальшого розвитку курортного серзону у Криму, планується перевести з Російської Федерації додатково кілька підрозділів «казаков» для охорони пам’ятника Катерині ІІ. Якщо і «казаки» не допоможуть знизити число відпочиваючих, у Криму будуть проведені заходи з захисту російської мови, антинатовські протести, виступи проти татар та інші гуманітарні акції. Всі гуманітарні акції Російської Федерації на території Криму, з метою економії коштів, планується згорнути з закінченням курортного сезону.

«Міжнародна амністія» знову стурбована ростом расизму та насилля стосовно чорношкірих в Україні. Буквально на днях, 13 липня, брат відомого українського політика Віталія Кличка, Володимир Кличко по-звірячому побив афро-американця Тоні Томсона. Володимир бив Томсона до тих пір, поки той не впав. «Міжнародна амністія» закликає всіх небайдужих людей, ООН та Державний департамент США вжити адекватних заходів до України та кваліфікувати її як расистську країну.

Економіка

Президент України вніс на розгляд Верховної Ради свій проект змін до Бюджету на 2008 рік. Таким чином, він власним прикладом показує депутатам шлях до економії, наприклад, туалетного паперу. У депутатів стосовно цього законопроекту є одна поправка – надрукувати його рулонами.

Владні кола України обговорюють можливість продажу ГТС. На даний момент основною проблемою є питання встановлення ціни за газо-транспортну систему. З метою підняття привабливості об’єкту та його більшої капіталізації, ГТС планується продавати в комплекті з країною, якій вона належить.


Кримінал

Міністерство внутрішніх справ розгляне можливість преміювання водіїв деяких категорій автомобілів за своєчасні запобігання порушення дорожніх правил пішоходами. Зокрема, ліцензія на відстріл\давку пішоходів, які намагаються перейти дорогу у невстановленому місці коштуватиме все ті ж сімнадцять гривень без ПДВ, однак купити її можна буде у буль-якого інспектора ДАІ, а не в суді.


Приватні оголошення

Органами МВС та прокуратури при підтримці міністерства юстиції України та Вищої Ради юстиції розшукується Совість. На вигляд від 20 до 90 років, симпатична, чуйна з гіпертрофованим відчуттям справедливості, має напрочуд міцні і здорові зуби, любить щось погризти. Останній раз Совість бачили на Майдані, у листопаді 2004-го року. Прохання до всіх, хто бачив або має будь-які відомості про місцеперебування Совісті, звернутись до найближчого відділу МВС, прокуратури чи суду - її там дуже потребують...

«МЫ ДЕЛИЛИ АПЕЛЬСИН – МНОГО НАШИХ ПОЛЕГЛО»…

Я, народ, сижу на чемодане, некогда ля-ля, пора внести свой посильный вклад в разрешение продовольственного кризиса, охватывающего планету.

Дача зовет, зовет огород! Поеду в навозе копаться, всё лучше, чем в говне.

Но напоследок я скажу.

Не, про несостоявшуюся отставку правительства – чего говорить? Януковичи натужились – и обосрались. Велико событие – они только тем и занимаются. ПРдуны, что с них взять.

Впрочем, один мой приятель постоянно делает «принципове зауваження»: не ПРдуны, а ПРдоны – типа, содержательней звучит. Ну, нехай.

Так я говорю, склонность главного ПРдона к политической мастурбации (при пассивном соучастии партийно-фракционной массовки в ожидании «даст – не даст» Банковая) очень напоминает раннего Ющенку.

Нынешний-то Ющенко уже похож на позднего Кучму. Но только в устремлениях. И до пояса.

Ну, это неважно. Харизму ему сейчас Юля (своим не ожидаемым никем выходом на отчет и подготовленным провалом голосования) начистила полнометражно. Въебашила по всем первичным признакам.

Хотя, конечно, тоже – какая тут особая новость. Так, будни демлагеря, перманентный процесс: живут душа в душу – то он её в душу, то она ему в душу.

То есть, он, собственно, так и не понял, что они – не ровня: она таки борьбой, горбом и умом наверх пробилась, а он-то туда просто всплыло.

Большая новость состоит в другом. Президент встретился с НУ-НСами – не, это само по себе редкостное событие, но я не об этом.

Да, встретился с НУ-НСами, и, судя по всему, диагноз неадекватности можно сформировать окончательно: «Психических заболеваний нет. Просто дурак».

Но крайне, крайне опасный. Пока, конечно, мы опять сидим в позиции «моя харя с краю».

Тарас Стецькив, ошалевший от того, что «дійсність» превзошла все ожидания, поделился впечатлениями от встречи. Очень цельная получилась картинка.

«Откровенно говоря, я был шокирован. Президент поставил условием принятия бюджета – принятие во втором и окончательном чтении закона о судоустройстве. Этот закон, по существу, ликвидирует Верховный Суд Украины и фактически переводит судебную систему под контроль Банковой. Меня поразила повестка дня сессии, которую нам предложил Президент. Первый вопрос – закон о судоустройстве, потом якобы мы принимаем бюджет (хотя под большим вопросом), потом, цитирую Президента: «Вы должны заслушать отчет следственной комиссии относительно Луценко». Тут представители «Народной Самообороны» возмутились. Тем более что не было решения следственной комиссии. На что Ющенко заявил: «Оно будет!». И последний пункт, какой Президент определил в повестке дня, было Евро-2012. Вот такими являются приоритеты руководителя государства. /…/

После этой встречи у меня сложилось впечатление, что фактом своего рождения я обязан Виктору Андреевичу Ющенко. Президент сказал нам: «Вы все были никто! Я вас всех привел в политику, чуть ли не с мусорников подобрал. Я за вас всех пострадал. Что же вы меня теперь не поддерживаете?!». После того, как мы возмутились относительно отчета комиссии по Луценко, Ющенко окончательно разнервничался и заявил: «Я от вас не хочу никакой помощи!»…

…Потом заявил: «Я один на один буду разбираться с тем, кто мне предъявил обвинение», имея в виду Жванию, который заявил, что не было отравления. И добавил: «Я вас уверяю – преступник сядет в тюрьму!». Это, в сущности, прямой намек, что Жванию посадят.

Потом Президент набросился на Гриценко, мол, скажите мне, кто больше порочит Президента, чем ты, Толя, бывший министр обороны? Гриценко не выдержал, встал и вышел…

…К сожалению, у Президента в голове – своя правда, и другой правды он слышать не хочет…

…«Тарас, выйди из блуда», – заявил Президент. «Я в блуд не входил, – отвечаю. – Я имею предложения, которые касаются государства!» «Хорошо, – сказал Виктор Андреевич помощнику, – запиши его на завтра на три минуты». Думаете, мне кто-то позвонил? Нет». («Высокий замок»).

Слушайте, может, все забыли, из какого сора, из какого мусора мы его уже на Майдане по безвыходности сложили да, искренне купившись его «отравленным» лицом, в Президенты вывели?

Не, это и самим забывать нельзя, и, главное, ему, обнаглевшему, нельзя давать забыть. Надо же… «Политический труп разлагался с большим комфортом».

Не, так не пойдет. Слава Богу, «рукописи» не горят. Пошуршу-ка старыми страницами…

____________________________________________________________________________________________________________

2001 г.

…А Ющенко, “надежда нации”, который готов бегать к Президенту на консультации и за санкцией на каждый порыв своей души, после очередного кидалова опять в чем-то таком — жидком и вонючем, забыла, как называется. Разгреб-разгреб, высунул лик свой рейтинговый и снова: “Мы хотим строить будущее Украины и не обращать внимание на позицию Президента? Ну разве можно такую позицию назвать здоровой? Лучше вести переговоры, нежели воевать”.

Националы! Мудрые евреи говорят: “Если очень долго ждать мессию — приходит его осел”. Это ваш случай! /…/ Ростили-ростили в своих мечтах национального лидера для спасения Украины-“нені”, а он все титьку на Банковой сосет. Да если б еще титьку…


2002 г.

…Назовите хотя бы одно моральное решение Ющенко в случаях, когда он должен был стоять перед выбором в словах и делах (“дело Гонгадзе”, “кассетный скандал”, акция “Украина без Кучмы”, эхо 37 года — “письмо трех”; либо: отставка вице-премьера Юли Тимошенко, его шаги после собственной отставки; либо: оценка “надеждой нации” Генпрокурора Потебенько, экс-милиционера №1 Кравченко и т.д.)…

…Ющенко — такой же фальшивый, корыстный и трусливый, как Марчук, такой же лживый, подлый и ограниченный, как Кучма, но замученный народ, не дождавшись “мессию”, в самом деле принимает его морализаторствующего осла за Него? Это даже не украинская трагедия-2, это катастрофа для Украины…

***
…Самый примитивный -- это тип Голохвастова. Никчема, рвущийся наверх. Просто киношный Голохвастов — обаятельный прохиндей, а Ющенко — совсем иное прочтение роли. Суть одна: при внутренней недостаточности — казаться, а не быть. Отсюда — заумь.

…Цирюльник или колхозный счетовод — не в этом суть, поверивший в свои заоблачные перспективы и, не особо разбираясь в средствах, пытающийся достичь цели. Но верят ему “маленькие украинцы” — бедные Серки, заждавшиеся дед да баба, да их несчастная истомившаяся балбеска…

И скажи ты им хоть тысячу раз: “Люди! От него в правительстве вам польза была, потому, что его хребтом там работала вице-премьер Юлия Тимошенко, а больше никогда у него хребта не было и никогда не будет! Очнитесь, люди!” — не поможет. Серки — они любят, чтоб все по сценарию: облом — и “…А то шкварчала ваша папироска…”

***
…Вот чем Ющенко выгодно отличается — это тем, что у него руки все время у народа на глазах. Он ими пока кренделей в воздухе накрутит — публика следит, как прикованная — то, о чем сказал, и не вспомнишь. А вспомнишь — не повторишь. А повторишь — это ничего не значит. Потому что он уже что-то новое накренделил. И оно не совпадает…


2003 г.

…Америке, может, и хотелось этого конкретного “реформатора” в Украине, и еще больше вдохновлял его рейтинг, свидетельствующий, что мессия может быть истинно народным украинским выбором. Но пока что он доказал абсолютную свою неспособность к действию, бесхребетность, нерешительность, колебательность, отсутствие какой-либо четкой позиции, а постоянство только в одном: трепетном ожидании этих самых гребаных “пчел”, которые реализуют надежду “надежды нации”…

***
…Ну, лидер “Нашей Украины” отвечает, что “отечественная политическая элита должна найти принципы проведения границы между прошлым и настоящим”. “Это трудные и деликатные вопросы, ведь главным критерием ответа на них может быть ориентация на стратегические интересы Украины. Именно интересы государства должны быть для нас ценностью первой категории, целью номер один”, — подчеркнул Ющенко.

Ты что-нибудь понял, народ? Ты ничего не понял, я думаю. Ты даже не понял, наверное, что с этой убежденностью “надежды нации”, что “интересы государства — ценность первой категории, цель номер один”, нация никогда до Европы не дойдет, там человек — главная ценность, и его права — приоритет. Да это я так, от тоски. Мессийка чего говорит — сам, поди, не сразу понимает…

***
…“Надежда нации” до отъезда к Папе сходил и после — уже успел отметиться. Под предлогом — на Медведчука и “эсдекизацию всей страны” постучать. Хотя на самом деле мессийка опять, видимо, с новым приливом энтузиазма, верит: если хорошо себя вести, в глаза заглядывать, не баловать, слушаться, Папа ему булаву подарит. А какие-то подлые про Ющенку опять на украинском западе все столбы гадостью обклеили: плакатами с коллажем на тему рембрандтовского “Возвращения блудного сына”. С подписью: “Благословите, батько!” Ющенко просит у Кучмы разрешения на антипрезидентскую революцию”…

***
…“Если на улицы городов и сел Украины в какой-то момент выйдут два миллиона людей, то результат будет достигнут. Если мы будем способны, как это, кстати, было заявлено на съезде, выстроить цепь протеста от Львова до Киева и от Киева до Донецка, если это удастся, я вас заверяю — власть дрогнет. В такой ситуации ни одна власть еще не выдерживала. И тогда ей можно будет диктовать условия, сроки и правила досрочных выборов. Кучма добровольно не уйдет. Но добиться от власти путем давления снизу согласия на досрочные выборы — реально”, — сказал Стецькив.

Ну, одна малость: это реально, по Тарасу, “при окончательном решении Виктора Ющенко занять оппозиционную нишу”. Не, лично я не спорю. И даже за. Но вот опять этот клятый поп со своей собакой… Или это, наоборот, про белого бычка?..

***
…Слабохарактерный “толерантный”, задумчивый, нерешительный, “демократичный”, готовый часами водить руками там, где надо жестко и быстро действовать, Ющенко, получив с рук на руки систему, где все держалось на страхе, угрозах и шантаже — трепетании людей перед любой властью, трепете чиновников, местных руководителей, бизнеса, политикума перед Президентом — удержать систему, понявшую, что бояться уже нечего и некого, не сумеет. И поплывет, порасползается, разлезется на хрен всё, а страна имеет крутую перспективу погрузиться в хаос и уже неконтролируемую беспредельщину…

***
…Так Украины как раз не станет, пока главной целью остается не её спасение, а приведение мессии к власти. Потому что спасать Украину надо сегодня, а к власти мессия может не прийти и завтра.

А и придет — наплачемся, не исключено, на руинах надежды. Поэтому, на мою голову, вопрос может и должен стоять совсем иначе: или мессия сегодня всеми ресурсами включается вместе с оппозицией в борьбу за Украину, или пошел он… на свой рейтинг. И что будет? Да то же самое и будет, только честнее, с большей исторической пользой для народа, который достоин того, чего он достоин…

***
…Докладываю, народ. “Надежда” твоя сначала посетила три зарубежных страны — по недельке в каждой. Потом приехала, долго отсыпалась — ну разница в часовых поясах была в целых 60 минут, какой организм без длительного восстановления выдержит!

Потом она, “надежда”, встретилась минут на 20 с главным ответственным за свое пришествие — Ромой Безсмертным. И плодотворно отменила все запланированные встречи — там, говорят, Президент даже на мессию выходил с инициативой про встречу. Мессия сказал “обов'язково”. И “зник”. “Бо скучив за бджолами”.

Два дня он занимался пчелами, отключив не только от себя, но и от охраны, все телефоны. “Потім скучив за Тарасом Шевченко і поїхав вшанувати його пам'ять”. Потом вспомнил, что “скучив за мамою і поїхав у село”. Потом почувствовал сигнал и ощутил, что на этот раз “скучив за Прагою”. Ну, а после этих каникул, по предварительной информации, мессия намерен уйти на два месяца в отпуск. “Бо далі буде дуже важко!”

А как же! “Вставайте, граф, вас ждут великие дела!” Или нет, это не наш случай. Наш — это Емеля, который лежал на печи, а та, дура каменная, везла его, куда надо. Чем ни истинно русский герой? И какого рожна эта фигова Русь нашу “надежду” за свою не признает?..

***
…А мы, Виктор Андреевич, с хутора. Хуторяне мы. А, небось, кто-то ж хорошо питается за создание нашего образа? Ни одной новой мысли. Ни одного нового слова. Ни одной запоминающейся фразы. Ни одного свежего образа. Ни одного заявления, претендующего на новость номер раз. И — нуль понимания у аудитории: а что же будет, если в самом деле придет к власти Ющенко?..

***
…Ющенко со всем своим стойко застывшим рейтингом по-большому счету не нужен такой раздолбанной стране, народу и даже своим ближним соратникам, которые, видимо, ощущают: при всем его положительном облике — это не лидер, это фантом…


2004 г.

…Боже, а тут Ющенко в газете ну будто чем-то тяжелым уже приласканный: “В этом году я планирую купить жене и дочкам старинные украшения — скифской или трипольской культуры. Им будет интересно примерить, а потом, я не сомневаюсь, эти вещи отправятся в мою коллекцию. Так убью двух зайцев”. Ну ты скажи, народ, ну скажи, ну как эти “зайцы” аж пищат по Голохвастову!..

***
…И даже не знаешь, что утешительнее думать: то ли мессия — обыкновенный фуфлогон без меры, то ли — малоросc-хуторянин почище нынешнего гаранта. А, может, Ющенко у нас — окончательно “усыновился” крупным политологом-технологом Плющом Иван-Степанычем, а тогда и фуфлогон, и хуторянин. Наследственный…

***
…А я еще на днях сильно хихикала, прочитав у одного умного мальчика: “Ющенко — птица высокого полета”… Потому что-де Ющенко — наиболее реальный претендент на победу, и с его именем-де значительное число граждан связывает свои надежды, а значительное число габаритных политиков связывает планы…

Не, может, и птица. Но какой “полет”, какой “высокий”?! Смотри, друг, вот гусь… или, к примеру, индюк — он тоже всегда наиболее реальный претендент. На центр стола в особо важных случаях. С его, индюка, именем связывают свои надежды покушать значительное количество граждан, и с ним же связывают свои аппетиты габаритные политики. И даже добавлю: некоторые, которые вообще эту жилистую птицу не любят, тоже готовы что-нибудь с ним, индюком, “связать”, абы только на столе опять не угромоздилась кака-либо “дичь”, еще вчера мартовски мяукавшая на помойке или харчевавшаяся остатками лагерной баланды. Да и вообще, индюк — это звучит обещающе и гордо! Это такой символ “домашности”, патриархальности, благодарения, возрождения и надежд! Замечательная птица! Глубокомысленная, главно дело.

Но — не летает. Не то, что высоко, а вообще. Обидно, да? Кро-ко-ко, кро-ко-ко — и всё вокруг своей оси. Преимущественно. А лететь — что ты! Вот так другой раз надуется, надуется, шпорами — шарк, шарк, растопырится, потянется. Вроде разгон берет. Ну! Ну!!! Не, не случилось. Сдулся… Не орел, нет, не орел…
____________________________________________________________________________________________________________

А? Еще раз: кто кого на мусорнике подобрал?.. Мы его слепили, из того, что было… И оно теперь «тхне».

Как там мудрые говорят – по голым королям хорошо изучать анатомию власти?

Не, в навоз, в навоз. Устала от говна.

Так я говорю, прощевай до осени, даст Бог, народ.

Но чего я еще, возвращаясь в сегодняшний день, успеть сказать хочу… В конце марта 2007-го, после Майдана, который был уже лишь слабым эхом Майдана Оранжевой Революции, но все-таки попыткой Тимошенко-Луценко остановить наступление януковичево-морозовской СРКи и пугнуть-стимульнуть к роспуску Рады Ющенку, размышлявшего над очередным «универсалом» с вождем захватывающих Киев «синяков», я писала:

«Конечно, надежда, как выяснилось, не умерла. Она просто впала в летаргию. И опять, когда Майдан, когда на сцене они все вместе, когда вокруг море живых человеческих глаз, когда «Гимн Украины», я, такая тертая-перетертая, циничная, жженая-пережженная, с душой в пепле, с сердцем в каменный комок, взрыдываю, как… как черт знает кто.

Потому что крошечная девочка, такая небесная кукла, на плечах молодого папы протягивает на сцену флажки, зажатые в обоих кулачках — оранжевый и белый с сердечком.

Протягивает, но никому из рванувших к ее ручкам не отдает: мое!

«Сколько ей? — спрашиваю у юной мамы с косичкой и, как бы извиняясь, говорю: а я, мол, из-за всех этих пуганок про «войну», из-за ожидания «9 марта» побоялась привести сюда внука, аж стыдно, какие вы бесстрашные молодцы.

«Ей два года, — говорит юная мама, — она ж дитя Майдана, она у меня здесь (показывает) была весь Майдан».

Маленькая мама смеется и смахивает слезы. Я отвечаю ей тем же.

Господи! Господи-и-и! Ну сделай же что-нибудь! Не дай вернуться зоне, Господи, её «стабильности и порядку»! Спаси и сохрани свободу нашу, Господи, то, что эта мама выстояла и выносила в себе вместе со своим дитем на этом Майдане — уверенность, что это ее страна, где она не боится!..

Однако, ясен хрен, ни Бог, ни царь и ни герой…

Только мы, только мы сами себе избавленье» (1.04.2007).


«Маленькая мама» нашла потом мои координаты. Я хотела с ней встретиться. Хотела… Но не смогла.

Потому что не представляла, что я ей скажу, глядя в глаза. Как скажу о том, что происходит со страной, в которой главная опасность там, оказывается, на нашем Майдане и родилась.

Прости меня, «маленькая мама». Я не знаю, за что – но прости…

ФКАНТЄКСТЄ 06 - 11 ЛИПНЯ 2008Р

А ви знаєте чому БЮТ, коли Раду блокує, кульки повітряні не надуває, як Партія Регіонів? Не знаєте? Так я розкажу. Коли ПР перестала натягувати «шарік» на Верховну Раду, а Ющенка на «ширку», одночасно зрозумівши не стільки безперспективність заняття, як його тривалість, Нестор Іванович Шуфрич всі різнокольорові «шаріки», як хазяйновитий П’ятачок, зібрав і відніс додому. Зараз, він приніс би всі кульки назад, для своїх друзів з БЮТ, але - от лихо! – стався День Народження у Друга всіх Шапок, Яйцемученика Івано-Франківського, владики Єнакіївського, Вічнокандидата південно-східного та першого у світі неписьменного Проффесора (чудо, Господи, істинне!) Віктора Федоровича Януковича. Відповідно, яке ж свято без прикрас? Нестор Іванович всі кульки відтарабанив у «Зоряний», а депутатам від БЮТ довелось блокувати трибуну і Раду від самих себе без усілякого естетичного оформлення. По бідному.

Ну, до дня народження єдиного у світі тричі прем’єр-міністра, який вцілів від прямого попадання яйця в груди, ми ще повернемось, а зараз кілька слів про те, що Арсеній Петрович Яценюк (він все більше і більше мені подобається!) назвав «психлікарнею». Там відбулось деяке пожвавлення, яке можна було б вважати загостренням: коаліція, вірніше те, що від неї залишилось у вигляді БЮТ стала на трибуну з метою запобігти різним ворогам не прийняти бюджет. Наперед знали, що бюджет не приймуть! Зміни до бюджету, наскільки я пам’ятаю уряд повинен був подати ще у березні місяці, а подав аж у липні. Нє, ну ми люди не горді. Не французи ж якісь, щоб страйки влаштовувати від того, що держава живе без фінансового плану? Тому терміни подання бюджету для нас ніякого значення не мають. Це кишеня наша, а рахувати гроші ми вміємо краще в чужих. Має значення для нас хто ж кого ж, врешті-решт? Ви подивіться яка поезія! Як пристрасно всі хочуть прийняти той багатостраждальний бюджет! Віктор Федорович каже, що можна було б і прийняти зміни до бюджету, так послухати б Юлію Володимирівну зі звітом про роботу уряду (читай: попалась, голубко, тут тобі і кранти, відправимо тебе, врешті, у даль світлу – голоси у нас будуть!). А Юля Володимирівна нічого проти й не має. Готова Віктору Федоровичу заспівати і станцювати, а лишень він би за зміни до бюджету голосував та не готова, щоб її депутати на сесії чемно працювали (читай: а дулю тобі з маком, а не моя відставка! Пару днів, що залишаються до канікул мої хлопці взагалі нічого провести не дадуть. А там, до вересня місяця, тиша буде – чартери уже ж замовлені, яхти вже ждуть своїх пасажирів, кельнери мальдівські вдоволено потирають руки у передчутті відпочинку бідних слуг багатого українського народу і ніяка сила у світі не змусить цих бідних слуг затриматись для того щоб прийняти зміни до бюджету чи відправити у відставку уряд. Нехай війна почекає - по графіку обід.)

Втім, Юлію Володимирівну можна зрозуміти – вона так і не знає, що має на увазі Віктор Андрійович разом зі своїми соратниками в опозиції та по центру (єдиному). За одними прикметами – все, як і у 2005-му, йде до відставки, адже Ющенко за роботу кабмін хвалить, як хвалив і за кілька днів до того,як прогнав Тимошенко перший раз:

«Мы обязаны этим демократии и команде, которую я возглавляю.
Здесь также необходимо вспомнить об уникальном развитии экономики, темпы роста которой составляют 7,5-8,2%. Реальные зарплаты за последние три года выросли на 70%. За последние 12 месяцев в страну пришли иностранные инвестиции в размере 10 млрд долларов. До сих пор примеров подобного развития не существовало.» der Standard

З іншої сторони, все нормально і президент відставки не хоче, бо той же уряд останніми словами ганить, правда, вже в українській пресі:

В.ЮЩЕНКО отметил, что государство должно выполнить свои социальные обязательства перед людьми. «15,6% годовой инфляции - это самая большая инфляция на континенте. Эта инфляция обязывает правительство, в первую очередь, парламент, во вторую очередь, и каждого политика прежде всего компенсировать бедному человеку то, что ему принадлежит в соответствии с действующим законодательством Украины», - сказал В.ЮЩЕНКО. УНІАН


Але взаємовиключними заявами у пресі президент не обмежився. Чи то від спостереження броунівського руху у Верховній Раді, чи то від спеки, чи то від постійного бажання допомогти, Віктор Андрійович і собі вніс до Верховної Ради свій варіант бюджету. Керувався, вочевидь, тими мотивами, що іноді легше зробити самому ніж пояснити іншому, чому той щось робить не так. Усе б добре, тільки Віктор Андрійович старається обійняти неосяжне і впихнути (дякую Іване Степановичу за хороше слово!) невпихуєме. Бо впихувати бюджети має прем’єр-міністр і, пам’ятається, Віктор Андрійович зовсім не втручався у цей процес тоді, коли на Грушевського сидів (у хорошому розумінні цього слова) фаунофіл і кабаноборець Віктор Федорович. Так, вето погрожував накласти, якщо його змін у ньому не врахують але ж свого бюджета не вносив. Розумів, що це ні в які ворота не лізе. А тепер? До наступного Дня Конституції про Конституцію уже можна забути? Ах, чому стільки риторичних питань виникає при ближчому ознайомленні з нашим політикумом?

Однак, зараз уже є багато запитань, які ще кілька років тому здавалися однозначно риторичними. Наприклад, чи хочуть Ющенко або Тимошенко продати (більш вірогідний варіант – віддати) газотранспортну систему України? Таке питання у 2005 році було однозначно риторичним – адже і Ющенко і Тимошенко до одного з найбільш злочинних намірів Кучми відносили його наміри щодо Української ГТС. З обуренням відкидали усі спектральні відгалуження помаранчевого будь-які дії стосовно української газової труби. Однак, нічого не стоїть на місці і, за давніми законами природи, діти мають переростати своїх батьків. Зовсім недавно, 21 червня РНБО засідала з приводу ситуації у НАК «Нафтогаз»України. Само собою, РНБО залишилась страшенно не вдоволеною ситуацією у НАКу, звинувативши у всіх бідах Нафтогазу (за вже багатолітньою звичкою) невістку у вигляді Кабміну. Гнівно насупивши брови з приводу колаптоїдного стану компанії (Віктор Федорович знає, що воно таке), запланували... НАК роздробити і, частинами приватизувати!

Уже цього тижня свій пробний камінець запустила вустами голови НАК Нафтогаз О.Дубини і Юля Володимирівна. Якось так співпало, що після приїзду Юлі Володимирівни з гостей від Путіна, Олег Вікторович Дубина сказав, що непогано було б Нафтогаз не дробити, а таки так – цілком – продати до холери ясної тому, кому він потрібніший! А стосовно Чорноморського шельфу, так у Олега Вікторовича є ще цікавіший проект! Виявляється віддати шельф сумнозвісній «Венко Прикерчеська Лтд.» - це погано, а зєло благолєпно єсть віддати всі 13 тис. кв. км шельфу – правильно!-«Газпрому». Газпром добуває нафту – ми забираємо газ і, на обмін, проводимо розвідку та буріння в Росії.

Оце підходи до роботи! Кучма і не мріяв. Роздробити і реалізувати Нафтогаз разом з ГТС! Або все цілком – продати! Хоча, яке продати? Кому наша ГТС, крім Газпрому, нафіг потрібна? Це зараз йде мова про «продати». Ще через пів року віддадуть за так. Газпром поставить умови: даємо на рік перехідний період з ціною газу по 300 доларів за тисячу кубів за це забираємо ГТС. Після цього – маєте газ по 500 баксів. Не подобається – не беріть. Все. Проект «Україна» можна закривати. "Віктар Андрєєвіч, флажок помєняйте. Помєняйтє, помєняйтє! Іначє Кієвскую губернію об’єдєнім с Днєпропетровским федеральним округом і поставим там руліть Юлію Владіміровну. Вон, Віктор Фьодрич, помєнял флагі у сєбя в Донецкой автономії, а ви упіраєтєсь. Зачєм уже тєпєрь?..."

Скажу, що це поки що голосно не обговорюється. Рішення РНБО так і залишилось проектом, Юлія Володимирівна сказала про озвучені Дубиною прожекти, що це його особиста думка. Вони ще приміряються. Ще випробовують свої ідеї на резонанс. Ще не час їх широко озвучувати. Однак, заяви та дії подібного кшталту з владних кабінетів в епоху «проукраїнських» президента та кабміну наштовхує на думку: а якою ж тоді має бути антиукраїнська влада?!

Добре, не будемо сприймати наміри та варіанти за щиросердні прагнення. Але фактичні кроки, які здійснює держава протягом останніх чотирьох років у царині забезпечення енергетичної незалежності та диверсифікації (Вікторе Федоровичу, хай референти це слово вам потім розтолкують, не затримуйтесь на ньому довго) постачання енергоносіїв просто вражають! Проголошені наміри щодо впровадження енергозберігаючих технологій та зменшення залежності від "Газпрому" так і залишились всього-навсього намірами! Не зроблено нічого. Вірніше не зроблено у плані зменшення залежності від того самого «Газпрому», бо все що робилось, за сумних часів Йосифа Віссаріоновича Сталіна, було б кваліфіковано як «саботаж» і «врєдітєльство». До славних подвигів Івченка зимою 2005-го зараз слід додати ще і нову біду. 10 липня «Нафтогаз» втратив право на розробку трьох з чотирьох нафтогазових полів у Лівії. Лівійці віддали право розробляти родовища «Газпрому».

“Ливийский контракт был самым крупным проектом Нафтогаза по добыче нефти и газа за рубежом. Его реализация позволила бы на 20% сократить зависимость от поставок газа и нефти из России. Теперь Украина фактически лишилась возможности добывать нефть и газ в этой стране”,— констатирует член комитета Верховной рады по ТЭК Олег Зарубинский.


Це просто не вкладається в голові. Загубити таку важливу справу! З 57, запланованих для інвестиції, мільйонів доларів НАК «Нафтогаз» зміг вкласти лише 16! Цікаво, а скільки мільйонів потрачено тим же Нафтогазом, Секретаріатом Президента, Кабміном та Верховною Радою - за той же час! – на нові автомобілі, вілли, меблі, медичне обслуговування слуг народних?

Матінко моя! Чотири роки роботи, шістнадцять мільйонів втрачених доларів, 20% від всього потрібного Україні газу! Недавно до Каддафі наш президент їздив. У світлі останніх подій я хочу запитати для чого? Для чого він туди їздив? Підтвердити ганьбу? Чому він вернувся? З чим? З орденом? Хай віддасть його Ківалову – за його заслуги грамоти мало.

При таких успіхах Івченко їде не під Жовті Води возити тачку в уранових копальнях, а послом в Туркменію, а Бойко, замість тюремної баланди, їсть котлети у буфеті Верховної Ради.

Не поспішайте, правда, говорити, що це справедливість за яку варто боротися! Бо закон, який, як відомо, один для всіх, ефективно може покращити життя вже сьогодні. Правда не всім. З когорти тих, у кого життя покращується, є і Леонід Нефедович, директор компанії «Тульчинка – Центр», водій «Порш – Каєн», який у Кременчуці 5 квітня цього року вбив своїм автомобілем трьох чоловік. Злі язики і, навіть міліціонери, довго говорили, що водій «Порша» був за кермом нетверезим але експертиза, проведена у Дніпропетровську після трьох місяців очікування, не знайшла двох речей – алкоголю в крові Нефедовича і гальмівного шляху від його авта на асфальті. Ну, не будемо категорично стверджувати про алкоголь у крові, але гальмівного шляху точно не було. Бо Нефедович не гальмував. «Порш» Нефедовича спинився тільки тому, що на його шляху став бетонний стовп, який, очевидно, також переходив дорогу у невідповідному місці, одразу за загиблими пішоходами. А хто цьому винен? А винні в цьому несвідомі громадяни, які ходять не в тому місці і не в той час. А ще винна влада, яка пускає бетонні стовпи ходити туди, куди їм заманеться. Тому Нефедовича не те що карати не треба, а дати йому премію за надійне запобігання подальших порушень правил дорожнього руху пішоходами та відшкодувати йому збитки, які він поніс від зіткнення зі стовпом-хуліганом. І ще одне – коли купуєте масло «Тульчинка» пам’ятайте, що і ваша копійка допомогла Нефедовичу гарно пройти експертизу.

А зараз повернемося до чудового свята, яке святкував цього тижня наш дорогий і улюблений лідер, тому що народився. 58 років тому сталось таке в Україні і нема на то ради! А раз нема на то ніякої ради, то до кінотеатру «Зоряний» потяглись друзі (в тому числі й любі), щоб розділити радість від події. Скільки ж їх приходило! І білих і блакитних (у всіх значеннях цього слова), і помаранчевих, і червоних, і кольору невизначеного, тобто центрових. Дарунки несли скромні – все більше картини та інші непотрібні речі. І це, я вам скажу закономірно! Бо все потрібне, наприклад, яхту вже подарували кілька років тому. А найбільше, я так думаю, тішився Віктор Федорович букету від Юлії Володимирівни – вона до нього картку з привітаннями приклала з офіційним титулом – «прем’єр – міністр України». Це для Віктора Федоровича, напевно, як бальзам на лоба, після ікони від Ющенка…
Чесне слово, вони б ще яйця Фаберже здогадались подарувати!

ВЛАСТНЫЕ АККОРДЫ. ИЗГИБ ЛОПАТЫ ЖЕЛТОЙ.

Президентские лопаты обнаружились. Неделю назад Ющенко вместе со своими канцеляристами высаживал кусты калины на праздник Конституции. Только посадили, как завхозы недосчитались нескольких лопат. О чем неофициально рассказали журналистам. Каждый из инструментов стоил двести пятьдесят гривен. И сегодня стало известно - лопаты возвратили на Банковою...

...Дмитрий Микитюк, менеджер магазина строительных материалов:
Надо поискать. Надо хорошо поискать. То есть лопата - двести пятьдесят гривен, да? 50 долларов вы сказали? Надо поискать хорошо. Скорее всего, это лопаты, привезенные из-за границы, и прошли путь от производителя до потребителя через многих посредников. Какая-то ручка должна быть специальная. Может какой-то специальный изгиб...


Am Dm E7 Am
Изгиб лопаты желтой ты обнимаешь нежно,

Am Dm G С
Черпало черным краем пронзит суглинок вниз.

Gm A7 Dm G7 С
Качнется с непривычки Богатырева Рая,

Dm Am E7 F
Балога ей поможет и будет зашибись!


Ногою уперевшись, копнуть как можно глубже
И вывернуть под солнце аж полкило земли…
Качнется губернатор ко всякому привычный -
Как руки, что не крали, лопатой загребли!

А с болью неподдельной вот выйти бы на люди
Махнуть бы да манжетами, послать бы месидж ввысь –
О том что все ребята мы, махали бы лопатами

E7 Am
Вот если б на Печерске мы все не собрались!

ТАТЬЯНА КОРОБОВА "КУДА «ПОСОЛ», КТО «СЦИТ» И КОЕ-ЧТО О КАДРОВОМ ВОПРОСЕ"

Мы, конечно, подозревали, что наш Президент не совсем того… С точки зрения второй сигнальной системы. Впрочем, и первой, видимо, тоже.

Но никак не предполагали, что эта интимная подробность, по-рогульски камуфлируемая памперсом-Бандерлогом, со всей скорбной очевидностью предстанет перед всем миром в виде неожиданности, сильно похожей на детскую.

Которую, в виде Леши-Мерседеса, Украина предложила дружественному Туркменистану – вот, типа, посол.

Не, не в смысле «а-а, посол ты!..». То есть, не тот «сцит», который сцыт, а который защищает. Интересы своей державы, ага.

Отака херня, малятко, приключилась.



Это тот самый необоримый патриот Алексей Ивченко, экс-глава «Нефтегаза», который крайне продуктивно, как на пургене, продристал всё, что только можно было, в «газовых» переговорах с Туркменистаном (не говоря уж о знаменитом Соглашении имени Ющенко-Фирташа, затянувшем в январе 2006 г. российскую газовую удавку на горле Украины).

И что характерно – так это несомненность дипломатических способностей Леши-Мерседеса, примеры чему надежно хранятся в анналах украинской истории.

Октябрь 2005-го. Ивченко, вернувшись из Туркменистана после переговоров украинской правительственной делегации, уверяет всех, что с Ашгабатом всё тип-топ. А что Туркменбаши топает ногами за нерасчеты – так это недоразумение.

При этом из прессы Туркменистана становится известно о покаянном письме Ющенко к Туркменбаши с обещаниями о выполнении украинской стороной взятых на себя обязательств и оплате туркменского газа – «Эти вопросы находятся на моем личном контроле».

Премьер-министр Ехануров выражает обеспокоенность, возлагает всю ответственность на «Нефтегаз» и признает задолженность по товарным поставкам в рамках расчетов за газ – 450-470 млн. долл.

Но Ивченко выходит на пресс-конференцию и валяет всем пиздюлей (в том числе, по факту, и Президенту с его покаянными письмами, и премьеру, признающему долг): типа, все разговоры и публикации о долгах Туркменистану это – «провокация», а Ниязова дезинформировали «підлегли».

Все вышеизложенное, информационную часть которого я оживила в памяти по статье в «Зеркале недели» (№41, 22-28 октября 2005 г.) с убойным заголовком «Кто кому Шехерезада», имеет смысл, дабы предварить именно ту широкую цитату, коя и обличает Лешу-Мерседеса, как фундаментально подготовленного к дипломатической миссии.

Получи и ты удовольствие, народ, от живописания Ивченкой его переговоров с Туркменбаши.

Цитата: «Приблизно годину на початку, в присутності камер, ми уважно слухали лекцію (Ніязова), були до нас претензії, що ми тільки на 8 мільйонів доларів поставили товару. Що не узгоджені ціни і класифікації. Це з контексту було вирвано і подано пресою. Але не подано ні однієї фрази, яку говорив я… Я говорив хвилин 25. Я говорив голосніше, ніж зараз з вами. Мої колеги були присутні за дверима, в приймальні, і вони чули, як я говорив! /…/ «Якщо говорити про товарну частину, я заявляю, що Україна на сьогодні нічого не винна. Я попросив (у Ніязова) дозволу: дозвольте покритикувати туркменську сторону у вигляді ваших заступників. І зробив! Так жорстко, що мої колеги з туркменськими колегами тікали з приймальні, бо не знали, що відбувається».

Типа, так, как он, с туркменскими чиновниками никто еще не позволял себе говорить… Это ж от большого ума, ясен хрен, и глубокого проникновения в тонкости восточной психологии.

«Він (Ніязов) на них (своїх підлеглих) дивиться: «Так ви мені брешете?» Я далі не хочу говорити! /…/ Він (Ніязов) абсолютно чітко прийняв всі цифри, які я назвав. Бо вони відповідали дійсності. І після мого месиджу він (Ніязов) покарав своїх (підлеглих). І дуже жорстко! Я навіть не хочу казати, як жорстко!»

Ух, блядь, заяц во хмелю. Как раз на Ивченке и закончились межправительственные «газовые» соглашения Украины и Туркменистана, иссякли прямые поставки туркменского газа, долго добивавшийся цели «Газпром» законтрактовал, наконец, весь туркменский газ до 2025-го года, нас успешно натянул Фирташ с Кремлем и «РосУкрЭнерго»…

То есть, под мудрым руководством «надежды нации» Ющенко – лидер националистов Ивченко «жорстко» слил к едрене фене и национальный интерес, и национальную безопасность, и национальные перспективы…

А то, что 4-го июля президент России, встретившись с президентом Туркмении, услышал от него подтверждение всех обязательств предыдущего «баши» по поставкам «Газпрому» до 2025 г., так это продолжение истории.

И, кстати, видимо, явно политическая готовность России платить за туркменский газ по рыночным европейским ценам стала определяющей. Что не сулит Украине ничего хорошего, не глядя на Юлин вынужденный оптимизм.

Но Ивченко – посол в Туркменистане (а, скорее всего, агреман будет получен – тех чиновников, кому наш рогуль демонстрировал «жорсткость», как слон в посудной лавке, уже, поди, при новой власти не осталось) – это квинтэссенция национального позора. С одной стороны.

Но с другой – ярко выраженный интерес Семьи к «газовой» территории, где Украина профукала всё, но Семье всё и не нужно: «Петрогазу» бы чуть-чуть отломилось, и бизнесовый полпред Президента оправдал бы крутой вираж в своей нефтегазовой трудовой биографии.

Теперь хотелось бы посмотреть прямо в сурово-значительный фас как бы лидера нанайцев Кириленко Вячеслава. И послушать.

Если, конечно, бо-о-ольшая куча из-под почетного члена, наложенная на кириленкину со всей «Нашей Украиной» голову хоть как-нибудь позволяет им открыть рот и не захлебнуться.

Лешу-Мерседеса (в принципиальной подаче Анатолия Гриценко и по требованию ряда областных организаций) в 2007 г. съезд НСНУ исключил из избирательного списка – ввиду его «сложной репутации», «скомпрометированного лица» и во избежание дискредитации пропрезидентских рядов.

Так я говорю – окончательной дискредитации страны не боимся?

Не, ну надо же: лидер фракции НУНС Кириленко обращается к правительству с просьбой отозвать из парламента представление на назначение Жвании главой Антимонопольного комитета!



Так прогибается пацан, аж срал да упал. От имени кого обращается? В сложившейся ситуации каким хреном суетится?

Подтявкивать Банковой в этой высосанной Секретариатом из балогиного как бы пальца истории с гражданством Жвании – это запросто, это сегодня безопасно.

А за Украину заступиться, чтоб Президент не говнял её Ивченкой – не? Тута «патриотизьму» не фатает?

Гімно, одним словом.

И ты смотри, народ, Банковая эту знатную «силу» вытоптала, обхаркала, обосрала, ЕЦ в глотку воткнула, глаз на жопу натянула, а оно еще всё на задние лапки становится – служит, сявка конченая!

Ты гляди, народ, запоминай, тебе еще на выборы ходить.

Не, еще не сейчас, не шугайся. Выборов Ющенко боится еще больше, чем Юльки. Будет ждать пока ЕЦы административно всё затрахают и обсеменят…

Угу-гу-гу! Ржунимагу. Президент приостановил Распоряжение Кабмина о назначении генерала Ильичева на должность замминистра – начальника ГУ МВД Украины в АР Крым.

Это даже лучше – для наглядности – чем если б он в окно на Банковой выставил голый зад, похлопывая по нему руками, «які ніколи»: в качестве «красномовного» жеста, демонстрирующего (вот вам!) «Коррупции – бой», «Бандитам – тюрьмы».

Последовательность событий: в середине июня зазвенела новость о самой крупной взятке в истории Украины. 5 млн. долл. за два участка земли – и погорели с поличным председатель поссовета Партенита и местный депутат.

За взятки же «приземлились» мэр и его замы в Алуште.

Совсем непростые операции тщательно подготовили и успешно провели крымский главк МВД и работники Генпрокуратуры.

Как писала пресса, глава МВД Луценко подчеркнул, что он подписал прошение на имя премьер-министра Украины о назначении и.о. начальника крымской милиции генерал-майора Ильичева заместителем министра – начальником ГУ МВД Украины в АРК – мол, после ряда успешно организованных операций и выполнения тех задач, которые ему были поставлены «на всех фронтах при наступлении на преступность в Крыму», он достоин возглавлять крымскую милицию без приставки и.о.

18 июня Кабмин назначил Ильичева заместителем министра – начальником крымского ГУ.

4 июля Президент Ющенко своим Указом остановил действие этого правительственного Распоряжения.

Формальные основания: типа назначение Ильичева осуществлено вопреки нормам Конституции.

Да, по Конституции АРК назначение начальника крымской милиции надо согласовывать с Верховным Советом автономии.

Но там ничего нет о заместителе министра – одновременно начальнике ГУ МВД Украины в Крыму.

О нем как раз говорится в Законе «О милиции»… И по Закону «О Кабинете министров» всё правильно…

Слушайте, ну чего мы, как дети, в стране, где Президент тотально крушит Конституцию Украины, в том числе – по кадровым вопросам начисто игнорируя премьера и Кабмин, всерьез рассматриваем, где и как гарант на страже – в маневрах на несостыкованном законодательном поле!

Всё так просто: побежало забздевшее крымское руководство, вокруг которого милицейские тоже кругами ходят, побежало бегом на Банковую – и арбитр благословил на спокойную жизнь. «Хабарничайте» и спасайте «хабарников» дальше?

Ну, не думает же он всерьез, что этим купит благорасположение политикума автономии? Там как говорили – «этот бандеровский урод», так и будут говорить, хоть выкуси, хоть высоси.

Поэтому главный смысл президентского Указа: Юра – бяка и никто, Юля – никто и бяка, Президент – это наше всё. А Балога скока-скока – не ваше дело.

То есть, я ж всё о том же: Виктор наш Андреевич серьезно того… не того. Мы, конечно, догадывались, но вот и врач личный свидетельствует: его, оказывается, 24 раза вводили в общий наркоз. А сколько раз вывели – не говорит…

Стройся, страна, и бегом – Кравчука Макарыча в жопу целовать: а если б мы ядерное оружие не вывезли?!

И всё. И не надо про парламент, и что там будет, и будет ли, и куда правительство, и когда, и кто придет, и как…

Всё херня. Одно важно по-прежнему – Карфаген должен быть разрушен!



То есть, я говорю, если мы будем и дальше терпеть это нестерпимое ничто, то мудаки нам имя. И так нам и надо.

Не, еще ж Янукович у нас есть. С одной стороны – сильно обучаемый, соратники говорят. Прогрессирует, шлифуется, работает над собой. Вот, про Пушкина недавно узнал – не сразу, но понял: это совсем другое, чем Пукшин из Секретариата.

Но, с другой стороны, всё еще случаются рецидивы детской болезни, синдрома Ахметовой: «Ну, Виктор Федорович, сколько раз можно повторять, что не «я – драчистый изумруд», а «ядра – чистый изумруд»!!!

А в целом, я говорю, не скучная мы страна: Леша-Мерседес – посол, главный ПРдон – рейтингоносец, Бандерлог – всем начальникам начальник, Ющенко – Президент…

Не, все-таки мы – мудаки.

КАНАРІС - ФКАНТЄКСТЄ 01-04 ЛИПНЯ 2008

Мені стала зрозумілою символіка гасла «Міліція з народом!» Я вже знаю, що вона з тим народом робить. Воює. Є у цій нелегкій війні і свої герої. Більшість, звичайно, безіменні, як от цей симпатичний полковник Житомирського МРЕВ ДАІ, який збив на пішохідному переході у Житомирі одразу двох студентів. Зверніть увагу на скромність героя! Він зірвав з себе погони і тихенько приліг на заднє сидіння службового джипа під охороною своїх колег. Несвідомі громадяни намагались примусити високоморальних охоронців порядку скласти протокол за всією формою, однак, ті з честю (чи що там у них замість неї?) вивезли геть полковника. Про що ж насправді було складено протокол, як і подальша доля героя, не відомо. Шкода! Однак, ніщо не стоїть на місці і молоде покоління міліціонерів уже з більшою відповідальністю підходить до справи знищення цивільних людей. Місце події – Богородчани Івано-Франківської області. Диспозиція – площа у центрі міста, де народ святкує День молоді – слухає концерт, п’є пиво, їсть морозиво, одним словом, безцільно тиняється туди – сюди замість того, щоб чемно сидіти по хатах. З усіх сторін центр міста з нагоди свята перекрито постами ДАІ. Патрульні машини поставлено впоперек проїжджої частини, біля них чергують співробітники ДАІ. Лейтенант тієї ж ДАІ, Роман Драгомирецький, не розгубився у складній ситуації і, взявши до рук, замість важеля перемикання передач, пляшку доброго пива, сміливо обійшов на своєму «Скорпіо» поставлену впоперек «патрульку», збив іншого співробітника ДАІ , який намагався перешкодити проїзду Драгомирецького далі (не знав, лошара, хто батяня у Ромчика!) і на повному ходу врізався у святковий натовп. Наочно видно – красень-спортсмен! Любить він, очевидно, кеглі. Зразу вибив два очка. Одна дівчинка померла таки у той же вечір – їй тринадцять років було, а друга – тридцятирічна жіночка – через два дні. Несвідомі богородчанці побили молодого героя, перевернули та трохи поламали йому авто (будуть відповідати! Старший Драгомирецький так про це прямо і сказав! Він там з’явився разом з «Беркутом», який і відбивав Ромчика від розлюченого натовпу) але - слава ДАІ! – все обійшлось. Живий Ромчик. Тато, сам славний міліціонер, не остання особа в обласній міліції, має всі причини бути задоволеним – син справиться з шоком і депресією, у нього сильний організм (навіть після пляшки горілки, нормально їхала дитина міліцейська аж поки на його дорозі не з’явились капосні Богородчани). А гроші, які сім’я потратить на експертизи-слідства-суди, і так минулися б на новий «Мерседес». Та, зрештою, зроблять Драгомирецьким все дешевше – все-таки всі свої. Тому, давайте заспокоємось і поспівчуваємо самому лейтенанту Драгомирецькому – на кілька років він буде відірваний від улюбленої служби в ДАІ але потім тато щось придумає. На те він і є тато, він постійно щось придумував щоб Ромчик не відчував себе покинутим у цьому складному світі…Бридко? О! Не поспішайте! Зараз вас почне справді нудити. Подія, описана вище сталася в Богородчанах в неділю. Так як містечко недалеко від обласного центру, з Івано-Франківська, буквально за пів години уже прилетіли бройлери «Беркуту» і батько зі старшим братом героя. Що характерно, одразу почали «бикувати» та «відмазувати» малого. Зі слів очевидців, вони погрожували всім хто був навкруги розправою! Забравши з собою мукаючого від повноти алкогольних вражень сина, тато відбув до Франківська. А на місці залишилась працювати знімальна група ТСН. На наступний день, 30 червня у новинах ТСН на каналі 1+1 показали сюжет про подію. Усе описано, начебто, правдиво, однак, наприкінці сюжету ставляться кілька запитань, які найбільше скидаються на спроби розсіяти удар та відвести його від п’яного покидька в міліцейській формі. Ось вони: «Чому такий захід проводився у цій частині міста, на трасі Івано-Франківськ – Яремче, яка погано освітлена? На ці запитання районна влада відповіді не дала.» Гм… Цікаво, а чи справді не бачили телевізійники, що вуличні ліхтарі в Богородчанах горіли і освітлення площі, де відбувались святкові заходи та сталася трагедія, було нормальним? Як ще можна було убезпечити людей? Мало перекритого руху за допомогою ДАІ та їх автомобілів поставлених впоперек дороги? Треба було там танки ставити? Чи викопати траншеї? Але, я вас запевняю, що Драгомирецький пройшов би й крізь танки! А всі урочисті заходи та концерти проводяться у місті саме там, на площі перед міськрадою. Так де ж їм ще проводитись? За останні 15 років ніхто не здогадався, що можна збити ДАІшника, який забороняє в’їзд на дану територію, проскочити повз ДАІшну машину, яка блокує в’їзд до пішохідної зони і спинитись в тілах танцюючої на майдані публіки. Як же вони швидко шукають стрілочників та фактів, які можна було б підсунути в суді, як виправдальні для Ромчика! Панове журналісти, а ви так просто допомагаєте Ромчикові чи хтось просив? Десять міліцейських посадовців втратили свої бантини у міліційному курятнику після цієї пригоди. Ясно, що це трагедія для міліції невимовна, яка мусить відізватися і у Богородчанських органах влади. Тепер крові поп’ють різні ревізори з різних установ. Буде вам, богородчанці, весело! За пару місяців намалюють вам експертизи про те, що жінки самі, зі швидкістю160 км/год. поперли на машину. Ще поплатите всю моральну шкоду, якої натерпівся від вас Ромчик. Йому ж грошей треба буде – потратився тато реально хіба на влаштування сина в ДАІ. Ще, навіть, лейтенант не відбив грошей за працевлаштування і тут така лажа! І все через що? Через дурну міську раду, яка задумала проводити концерт в Богородчанах! Ех, ото непруха!...Багато галасу даремно! Багато галасу! Можна кричати криком великим зі шпальт усіх газет з екранів телевізорів та з радіо, можна горлопанити в Інтернеті про безмір, який царює в органах ДАІ та міліції, про тотальну продажність всіх – від лікаря, який допомагає вбивцям з дорогих авто за невеличку копійку вигнати з висновку алкоголь і до судді, який за більшу мзду, дає вирок з відстрочкою покарання але не міняється ситуація тільки тому, що ніхто насправді не боїться відповідальності. Її просто нема. А як їй бути? З чого? Хто повинен когось змусити за щось відповісти? Бодай би за свої слова. Чому так багато уваги приділено цій темі? Та тому, що вже дістало. Дістало відверто хамське ставлення моєї держави до мене. Дістало, що навіть не намагаються якось прикрити свої дії. Абсолютно. Про що можна судити, коли навіть самі міліціонери (!) та державні чиновники вірять, що справедливе покарання за злочин може дати тільки суд Лінча. І, якщо, ВОНИ свідомо не хочуть відповідати за законом, бо є особливими людьми, то ми маємо повне право їх судити не законно. Це страшно. Це війна. Але вона не зараз розпочалась. Вона триває і ми зобов’язані її припинити. Кажуть, правда, що можна за допомогою державного апарату та винятково законних дій долати корупцію та відновлювати лад на дорогах. Кажуть, що невідворотність покарання за злочин та саме правосуддя може забезпечити держава. Ало то тільки ТАМ вона може це робити. Тільки в Прибалтиці та Грузії, Польщі та Чехії, Хорватії та Словенії. Там, де молода генерація політиків це були не діти партійних діячів та чиновників. Там, де політики та чиновники знають, що між ними є конкуренція, а не просто боротьба за касу. Там, де в людей є якась Ідея, а не просто виснажлива боротьба за корм. Бо ця боротьба за корм зробила те, що не могли зробити репресії за Кучми. Вона вбила свободу слова – так, так, саме це єдине сумнівне надбання, що ставить собі в заслугу Ющенко&Со – і журналісти стали просто ще одним інструментом для вирішення «питань». Як експерти, слідчі, судді. Просто треба вчасно запитати те, про що попросять. А здоровий глузд викинути геть – від нього совість з’являється.. Отак і йде собі помаленьку час у спекотне літо. Без особливого вогника добувають депутати до канкул довгожданих, пишуть якісь конституції, де одночасно ПР і БЮТ навипередки похоплюються встановити двопартійну систему, у якій переможець виборів одержує все, себто більшість у 226 голосів. Може б і хай було? Тільки, звідки вони горопашні знають, що це вони Конституції під себе пишуть? Через рік-два може бути такий варіант, що БЮТ набере таку кількість Рибакових, що Юлі Володимирівні дешевше буде Ахметова купити, ніж своїх чесних втримати…Бурхлива діяльність на ниві дотримання правопорядку потребує жертв. Жертву наше СБУ знайшло. Знайшли якогось пацана, який бажав нашому Татові того, чого йому всі бажають. Але цей, очевидно, був безпечний. Бо я собі не можу уявити, щоб СБУ зловило когось дійсно небезпечного! То чим же пояснюється такий улов? Я думаю, що комусь треба було в Маямі. От хлопці й злітали, а так як Рудьковський трохи не долітався – вирішено було виправдати свої відрядні. Почекаємо, може комусь в СБУ треба буде злітати до Тель-Авіва чи до Москви – попутно могли б привезти Каліновского або Бакая. Вони за Батьківщиною, певно, скучили. Такими кадрами як ці два Україна розкидатись не має права.Це ж не лопати!

BEST OR BAD

Я слухав те засідання Верховної Ради вже аж зранку, 28 червня 1996 року. Мені було вісімнадцять. Нічого ососбливого я не робив. Просто мазав бутерброд. Уже ознайомлений з творчістю Леоніда Філатова (благослови, Господи, душу його!) при намазуванні бутерброда і звуковому супроводі з «колгоспника», я слухав, як Михайло Сирота закликав бути «аристократами від політики» і проголосувати за Конституцію. Ні чорта мені ясно не було – коли я мазав бутерброд, я взагалі не думав про народ. Хоча, мабуть, треба було. Однак, у вісімнадцять, народ – тобто я – думає тільки про те, чи сьогодні вдало можна буде пройти у «Прагу» ввечері «на халяву». Решта… Решта було туманним і я ніяк не міг зрозуміти свого знайомого студента, який приїхав за обміном, Майка Хольмана, громадянина ФРН, який будував у розмовах зі мною, щось, на кшталт планів на майбутнє.

Майк був хорошим хлопцем. На відміну від Гвідо (підлий час з’їв його тевтонське прізвище), Майк ніколи не казав: «Зіс іс факінг кантрі! Зіс іс факінг піпл» Ні, він не казав цього. І не тому, що Гвідо, після чергового «фака» одержав – як це українською? – доброго тягла, а й тому , що був дуже вихованим і приємним німцем. А Гвідо був гандон. Гвідо так і поїхав гордо розмальований фінгалами попід очі та твердою переконаністю в тому, що Україна – це дика територія де б’ють в табло тільки за те, що ти називаєш незнайомих людей «факінг ідіотс» та «думмер копф». А що робити? Як пояснити Гвідо, що придбання квитка «Люфтганза» на території України не має нічого спільного з розумовими здібностями великої східноєвропейської нації? Тільки фізичним впливом. Тим паче, що інакше Гвідо не розумів, чому компанія «Люфтганза» мала дещо інші правила продажу квитків в Україні ніж в його рідному фатерланді. Він хибно думав, що дикі слов’яни не хочуть продати йому квитка на німецького літака. Однак, квитка не продавали саме німці. Щоб вирівняти легкий перекіс свідомості Гвідо, на рахунок української дійсності та українських службовців авіакас, довелось Гвідо бити по пиці. Десь хвилин десять. В тому числі і ногами. Після того Гвідо зрозумів, що називати українця «дурнем» - це боляче. Я не знаю, чи зрозумів він це до кінця свого життя, але, думаю, зображення «тризуба» він буде згадувати з великим душевним трепетом. Гвідо був битий алюмінієвим тризубом по своєму тевтонському горбі. Сильно. Дуже сильно. Правда, все відбулось надзвичайно політкоректно – Гвідо був битий «тризубом» на держаку прапора після того, як йому насовали кросівком «Адідас» в рило. Бідний Гвідо! Все це він одержав тільки за те, що сказав «Факінг Юкрейн!» В табло черевиком – по горбі гербом… І саме у день української Конституції… От тоді я оформився як український громадянин. Я зрозумів:

Моя Держава може бути слабкою зараз. Моя Держава може не поважати своїх громадян. Моя Держава може вважати, що вона важливіша за своїх громадян. Але! Але ніколи в житті ніяка білкова формація у фірмових джинсах чи без них не може сказати «Факінг Юкрейн». Просто тому, що я дам в табло. Сильно. За «Юкрейн». Бо найкраща чи найгірша, а це – моя країна. І жоден поц не має права давати оціночних суджень моїй країні. Я. Тільки я є істиною в останній інстанції у цій країні, бо, згідно з Основним Законом моєї Держави я є єдиним джерелом влади у ній. Бо я є народ. І тепер мені треба добре подумати: а кого ж тріснути, врешті-решт по горбі, щоб він перестав вважати мене дурнем і зробив щось більш-менш вартісне для Держави, яку я фінансую своїми податками? Я мушу добре подумати. Я уважно придивлюсь. Я не маю кольору і, коли я виходжу на Майдан, я стискаю свої руки в кулаки. Я уважний. Я думаю різними мовами але я ДУМАЮ. І я дію. Це тільки так здається, що я нічого не роблю. Я працюю. Просто, поки я знаходжу невеликі проходи у круговій обороні словесної еквілібристики та недолугих чиновників, я можу й не задумуватись про те, що я є ДЖЕРЕЛОМ ВЛАДИ. Але! Коли я це повністю зрозумію – не жалійтесь, що я не попереджав. Як умів. Лірично. Езоповою мовою. Памфлетами. Матом. Криком. Слізьми. Я – народ. Я багато зробив для того, щоб на цій землі був Закон і Порядок. А – понад те – Закон і Порядок був Українським. Моїм. Тому, я маю право питати. І я спитаю. Багато про що.
А що ви відповісте?
Що зрад більше не буде?

ТАТЬЯНА КОРОБОВА "ЦАРЬ ГОРОХ, ЮЛЯ, ШМУЛИК, И НЕМНОЖКО ЭЗОПА"

Наверное, главное событие – это Юля с Путиным? Не, ну как кому. Мне лично наиглавнейший – Президент наш Виктор Андреевич. До «поки», до последнего звонка, и как его, ети его, приблизить, Господи?..

Слушайте, люди, мне показалось – или действительно наше чудо шло обращаться к нам по телевизору в День Конституции под звуки Гимна?



Ну да, под Гимн (!) проходка по красной дорожке от дверей до «пюпитра», и во всю длину с двух сторон замерла «почесна варта» (все еще не в шароварах).

И Президент обращается к народу, а за спиной у него, аки крылья, две военные шеренги. Со штыками наперевес.

Типа, с праздником демократии, нация!

Кто-нибудь объяснит мне, почему явление Президента народу в честь не его, а Конституции, должно сопровождаться торжественной «ходою»?

Это что – шествие победителя над Конституцией к пьедесталу почета?

Кто-нибудь объяснит, почему все люди при исполнении государственного Гимна, проявляя уважение к одному из главных символов, должны стоять по стойке смирно, а Президент – торчать от своей величественной «ходы»? Демонстративно, на глазах у всей страны?

Не, ну, может, это уже теперь и не Гимн вовсе, а так, радостная песенка по моменту: «Ще не в МЕРА Україна!»?

Прикинь, народ, был бы Ющенко царь Горох – во времена царя Гороха – так в комплексах своих опрокинул бы и единственное исключение про то, куда даже царь пешком ходит. Холопы таскали бы и в сортир на себе. Под звуки Гимна.

И он, мечтательный, философски осмыслял бы уникальность текущего момента: «Бутылка на окне стоит. Вода из крана капает. Всё замерло, весь город спит. А я тихонько какаю…»

Нашего-то, реального, поди, не таскают в сральню холопы. Он, может, туда вообще не ходит. Ни к чему. Непроходимость. Зализали.

Вот же ж бандерлоги. Как поют! «Любой вопрос, который Президенту докладывают или обсуждают с ним, он глубоко понимает и знает. С ним интересно вести дискуссию, и если Виктор Андреевич чувствует (!? – Т.К.), что имеется другая точка зрения, то умеет находить аргументы и объединять позиции людей, становясь соавтором лучших идей».

Раечка, нельзя ли с этого места – про идеи – поподробнее? А то я, к примеру, ни одной «лучшей» не заметила, кроме как наилучшей: и ахметовскую рыбку съесть, и на сантехническую пипку сесть – вечный кайф, полная гармония…

Дык. А с шельфом Черноморским идея, чтоб именно Секретарь СНБО Богатырева, деловая подруга Ахметова, рвала «Ив сен Лоран» на груди, и – титьки на таран, как глава межведомственной комиссии, пугая чистым бредом про «угрозу территориальной целостности», билась с правительством за интересы Ахметова (мутная «Венко Прикерченская»), лишая государство последней надежды на ослабление энергетической зависимости от Кремля – эта идея не «лучшая».

Она воняет коррупцией, абсолютной беспардонностью и глубоким презрением к «маленькому украинцу», который как бы обязан схавать любую лапшу.

Но Раечка, не краснея, поет про интересные дискуссии со всё знающим и понимающим Президентом.



А ведь все, в том числе и те, кто имел счастье неоднократно убедиться в содержательности царевых «дискуссий» в одни ворота – все знают, что Раечка Богатырева – куда как не дура. И палец ей в рот не клади. Дык палец тут и ни при чем…

Просто выяснилось: рот такой, что может банан поперек скушать. Не то, что там Президенту приятное сделать.

Умница, Раечка. Президенту приятно, и себе полезно. Такое же удачное сочетание приятного с полезным, как тампон с вибратором.

Да. Так наш Президент, глубоко понимающий и знающий любой вопрос, в канун Дня Конституции проинформировал нас о том, чего больше никто не знает и не понимает. Ни глубоко, ни мелко.

«Сегодня для нас является святым каждая буква, каждое слово и дух украинской Конституции. Эти слова я говорю с одной целью – чтобы у нас было высокое уважение к тому, что называется украинская Конституция».

Иль плеваться, иль смеяться? Рвать на жопе волоса?

Вот, помню, мы с Юрасей после очередного бурного дня акции «Украина без Кучмы», замерзшие, как цуцики, где-то что-то закусывали и беззлобно размышляли: человек, который на старте пробуждения народа, слезшего, наконец, с печи на улицу с протестом против лжи и преступной сущности власти, может в унисон с загнанным Кучмой обозвать нас всех «фашистами» – он полный дурак или законченная сволочь?

«Та, дурак», – снисходительно говорил Юра.

«Не, – спорила я. – Все-таки сволочь».

Оказалось, еще хуже. Оказалось, что мы правы были оба.

А, вроде, и винить некого: «Грудью свободу проложим…» Проложили. Кому?!

Что еще нынешняя Банковая не доделала из того, что «отцы завещали»?

Слишком долго все попытки охнуть, что Ющенко – это недоделанный Кучма, порождают ответную реакцию детского лепета в духе дедушки Чуковского: зато у нас свобода слова.

Ага. «Вова, ты летал на самолете? – Нет. Зато я вчера арбуз ел!»

Слушайте, свобода сотрясания воздуха и свобода слова, как механизм контроля СМИ и народа над властью, суть вещи несколько разные…

Великое дело, что можно в Интернете сколь угодно говорить: Президент у нас совершенное барахло. Я это и при Кучме говорила. Про обоих.

Свобода слова – это когда десятки камер и микрофонов налетят на Президента, чтоб поинтересоваться, народа ради: Виктор наш Андреевич, который групповушкой с Банковой имеет Конституцию с утра до вечера в «каждую святую букву и в каждое слово» – он таки свято верит, что именно так её свято блюл и блюдет? «Высоко» уважал и уважает?

Свобода слова – это когда светоч наш демократический, «Свобода Шустера», свободно обсудит, просвещая народ: пассаж Президента – «для нас является святым каждая буква Конституции» – это что? Цинизм? Идиотизм? Или абсолютная уверенность, что народ – баран с вермишелью на ушах?



Судя по всему, с нашей Конституцией наш Президент и дальше будет «блюдовать», демонстрируя при этом такой уровень наглого лицемерия, который даже рыжему Папе не мог присниться «в самом страшном сне».

«Нам нужно делать Конституцию не под какую-то политическую силу. Нам нужно делать Конституцию, как завещание своим детям, в каком государстве – стабильном, демократическом, развитом – они должны жить».

У-у, ты какой, Виктор Андреевич!.. Да хрен с ним, что между посмертным документом и Основным Законом всеобщей жизни разница, как между Ющенко и государственным деятелем. То есть, охуи-и-ительная.

Ну, живет человек на могилах, всю страну привязывает к историческому тлену, и даже его внешняя политика имеет ярко выраженным символом «жопу в паутине», прости, прости, мя, Господи и жертвы Голодомора, но всему есть предел, так что Конституция – завещание, это в нашем случае адекватно диагнозу. В смысле – нормально.

Угу. Умер старый еврей. Вскрыли его завещание, читают: «Дочке моей Сарочке оставляю 100 тыс. долл. и дом. Внучке моей Риммочке – 200 тыс. долл. и дачу. Зятю моему Шмулику, просившему упомянуть его в завещании, упоминаю: «Привет, Шмулик!».

Ты понял, народ? Шмулик – это ты.

А «завещание», которое Президент все еще мечтает провести через референдум – это вообще песня: тем, кто считает, что главное богатство – это честный труд, он завещает лопату и «святую букву», а остальное – «семье». Из самолично контролируемых закромов Родины и карманов санкционировано поделивших Украину олигархов. Под присмотром узурпировано поставленных на обслуживание силовиков.

Кстати, тут вот и главный ПРдун вылез с объявлением о «своей» Конституции.

Ну, русский язык и нейтральный статус – это для дураков. То есть, для своего электората, как его видят доны и поддоны: мы ж хотели, нас не поддержали!

А остальное – в развитие, гы, парламентаризма – последнее китайское предупреждение Президенту: гляди, «этот вопрос может консолидировать определенную группу депутатов, и на этой основе, безусловно, может быть создан новый формат коалиции» («Интер», Янукович).

Пугает, гад. Намекает, что таки да, имел с БЮТом глубокое соприкосновение на предмет парламентской республики, и прям требует – или ширяемся и берем меня в премьеры, или обрезание Президента по линии полномочий еще на этом сроке. Или с досрочными выборами «секвестированного»?

Ах ты, Боже мой, типа ва-банк пошли ПРдуны. Банковая с Бандерлогом, царем Горохом, сказочницей Раей лежит у ринаткиного вымени, а отощавшие януковичи шантажируют их конституционным союзом с Юлей, переходящим в коалицию!

Не переймайся, народ. Ты тут ни до чего. Тебя там не стояло. Это такие игры, при которых ты все равно, как Шмулик, в жопе.

А с кем вместе – это уже детали. Важно, что, как выяснилось, у нас жопа – это не конец. Жопа – это выход…

Поэтому земли такие тучные. И козлы хорошо плодятся. Нам бы еще столько огородов, сколько у нас козлов…

Ой, блин, как интересно в телевизоре. Юля – во Львове с народом после урагана, Юля – в луганской шахте, глубоко и в каске, Юля – решает вопросы на заседании правительства, Юля – на пресс-конференции рассказывает, как решает вопросы, Юля – в Москве у Путина, Юля – на «1+1» после Путина…

А еще как интересно! Ющенко – вместе с «полюблятелем» «ширки» Плющом полазил по котловану Батуринской крепости, Ющенко – положил очередной кирпич в «Мистецькому арсеналі», Ющенко – цветы, памятник, Ющенко – памятник, цветы, Ющенко – посадил калину у Секретариата, Ющенко – едет в Азербайджан, где откроет памятник Шевченко, Ющенко – уже съездил в Лиссабон на открытие улицы Украины…



Если б не Балога, честно слово, ну кто б успевал подписывать президентские письма правительству – чего оно, падлюка, всё не так делает! Ну действительно, ни хрена не умеет калину утаптывать и цемент с кирпича подгребать!

Чего оно, к примеру, все время хочет работать с губернаторами так, как это предусмотрено Конституцией?!

Ни фига. Буквы в Конституции, конечно, святые, но сама она потоптанная, как курочка. Президентом. И Банковая не разрешает главам облгосадминистраций ехать в Киев на заседание Кабмина.

Банковая не разрешает, а Юля вызывает. Банковая опять не разрешает, а Юля опять вызывает.

Они ей уже и на хрен не нужны, эти пятеро губернаторов, чтоб снимать их, инициируя вопрос перед Президентом, за неукротимую инфляцию.

Но она будет этими неоприходованными вызовами дергать Президента за бейлы, потому что чего не подергать, если Безсмертные-Балоги собственноручно выложили эти бейлы в соответствующую прореху, добросердечно пригласив Юлю так наглядно демонстрировать народу жесткое сопротивление Секретариата Президента правительству Тимошенко в наведении порядка и антиинфляционных мерах!

И – ша, это совершенно уже не важно: является ли губернатор инфляционным фактором. Или он просто наглядное пособие антиконституционной дури. Президентской, если кто не понял.

То есть, ветка оливы в клювике – это совсем не то, что вы подумали: ах-ах, смена тактики, испуг, смирение, голубица мира…

Не, ну голубица, конечно. В альтернативном смысле: срала я на вас, пасека, с высокого полета. И это правильно.

Вот, даже Путин весь там в комплиментах изошел: «Юлия Владимировна подрастающий, эффективный и очень популярный в своей стране политик, и она в посторонних советах не нуждается».

Нервничал все-таки. Иначе б учел, что о нем самом мир еще слыхом не слыхивал, а ныне «подрастающая» Юля уже единственными штанами в правительстве Ющенко трудилась.

А чего нервничал ВВП? Чего лицо угрюмое надел? Дык челюсть держал: все ж помнят, и он помнит, как она отвисла у него совершенно непрофессионально, не пропорционально гэбисткому стажу, когда оне с премьером Юлей-1 впервые, в Киеве, встретились, а он не готов оказался выныривать из её флюидов и утоп с сапогами…

То еще было кино.

Да. Но при всем теперешнем волевом настрое и самоконтроле – и «чрезвычайно рад видеть», и в экономическом сотрудничестве есть «положительные сдвиги», и «впервые за многие годы нет долгов по текущим платежам» за газ, и «спасибо» за конструктивную позицию по ЧФ до 17-го года без нагнетания страстей, и по НАТО – дежурное гу-гу, бу-бу, ну-ну-ну, не более.

Не обольщалась бы я, однако. Не торопилась бы с громкими выводами по газу, по «постепенному переходу» на европейские цены. Это пусть бы после ющенковских заявлений стране – мол, будет вдвое дороже – Президент сам бы и расхлебывал с Кремлем, дергающим среднеазиатские ниточки, из них же плетя ширмочку: типа, мы-то да, за постепенность, но они-то как бы нет…



Не обольщалась бы я, потому что вся внешняя успешность и даже эффектность Юлиного визита, сопровождаемого внезапной благорасположенностью российских СМИ, может иметь в основе своей одну-единую причину, основанную на глубоком знании Юлиного визави внутриполитической ситуации в Украине и, главное, психологических особенностей украинского Президента. Мягко говоря – «особенностей»…

Совершенно не исключено, что цель предоставленной Юле «роскоши общения», сверхлимитного и сопровождаемого сверхдипломатичными знаками – это довести Ющенку до полного озверения и снять тормоза, еще мешающие ему рубануть шашкой. Или лопатой…

Чтоб уж загремела Украина в полномасштабном, всеохватном кризисе так, чтобы и костей не собрать…

Так что поглядим. По-любому будет на что посмотреть.

А в целом – да, Юля, видимо, выложилась. Особенно, с учетом целевой кампании Банковой, типа, иди, Юля, решай вопрос по газу, а мы тебе фоном, по доброй традиции, опять Кремль вопросом о российском флоте пощекочем – пусть-де ЧФ в Сирию перебазируется, и хрен тебе, Юля, а не газ…

Политика неприкрытого вредительства премьеру не рассматривается, видимо, как преступное вредительство своей стране…

И чтоб Кремль этим не воспользовался?!

Возможно, не надо ничего усложнять, и Путину (после опытов с Ющенко) просто комфортно было общаться на одном языке с нормальным человеком, который при огромном массиве нерешенных межгосударственных и известных внутренних проблем, не бебет мозги архивом Мазепы и Конотопской битвой…

Встретил радостно, пообщался с удовольствием, погладил словом, попрощался душевно…

А потом вспомнил: ба, это ж даже такого государства нет! А она глазищами так и блямкает, так и блямкает. И как это я расслабился, едрена вошь!..

Или нет?

Вот такой пирожок. Чего еще у нас славного? Луценко вот пачками взяточников ловит – конкретных, масштабных, каких за всю Независимость в упор не видели, кому положено видеть. Кадры трусит и сепарирует, внутреннюю безопасность повышает…

А на возложение цветов с Президентом не ходит. Хоть, слышала, Бандерлог приглашения шлет – типа к ноге.

Даже не знаю, по какой причине не ходит. Надеюсь, по уважительной: «ебал я ваши именины». Если так – радуюсь я…

Янукович вот врет, и все знают, что он врет, и Банковой хочется, чтоб он еще и еще врал, и самому не хочется выглядеть лохом голимым, и он до поту старается: будто не говорил Анатолию Гриценко, что с Президентом до выборов было договорено о «ширке».

Было-было. Не, ну мало ли… «Виктор Федорович, как вы не понимаете! Это же язык Эзопа! – Язык и что?..»

«Таке складне життя», народ: сплошная жопа и немножко Эзопа.

Хочется сбежать. Вместе со страной.